Тут немає стереотипного кохання. Книга, написана мною. На роботу якої впливали події цих часів. Саме остані глави потрарили до( 24 лютого-15 березня). Ця історія про різні виміри та погляди на життя. Тут ми завжди шукаємо внутрішній зміст книжкових...
Приміщення осяював промінь світла, який проходив крізь штори. Кімната була наповнена багатьма речами. Стільчики, лампи, дзеркала, усе це нагадувало звичайну квартиру. Досить простора і з високою стелею, світлих відтінків, проте виглядала стартувато. На стінах висіли підсвічники, які на вигляд здавалися такими, ніби нещодавно горіли.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Холод повис у повітрі, це було видно навіть з подиху юнаків. Олександр розплющив очі, як і всі, коли прокидаються неохоче, та глянув на сплячого Данила. Давидов розпрямив спину і шукав очима годинник, але його ніде не було. Він вирішив підвестися і подивитися у вікно, при цьому звертаючись до Холовцева.
- Це подивись куди нас занесло. Це напевно ми так Новий Рік добре відсвяткували, адже уявляєш, я нічого не пам'ятаю." Засміявся він і подивившись на вулицю обімлів. Вдалині побачив карети, варту та дивних звірів, що наближались у їх сторону. У той же час до нього повернулася пам'ять. Олександр почав будити Данила, плескаючи по щоках і бризкати на нього воду, але той спав. Солодко втупившись у подушку.
- Нумо , Холовцев. Вони йдуть за нами. Вони хочуть убити нас, прокидайся ж." На превеликий жаль Олександр думав помилково. Гадаючи, що вчора княжна снодійне їм підлила або в гіпноз вела, щоб принести їх у жертвопринесення або ще гірше. Давидов уже чув як коні зупинилися біля цього дома, але він все ще намагався розбудити Данила, його це лякало, руки тремтіли, а очі тільки намагалися залишатися спокійними. Він відійшов від друга і попрямував до виходу з кімнати. Це був маєток, як виявилося після, давно покинутий зате у гарному стані. Олександр спускався з дерев'яних сходів обережно, бо в коридорах висіли картини. Які при кожному кроці здригалися нібито від землетрусу. На його жах, сходи привели до головного входу. Де Аргос тим часом відчиняв двері і перед ним постала отака картина. Олександр хотів втекти через вікно, спираючись на підвіконня.
