Брехня задля порятунку

XXVIII

- Дефот, чого приховуємо свого пана?

- Пан у заручниках, ніхто й не приховує цього. А хто це?

- Княжна Крафоса до тебе звернулася." Перед ним повстала Елая, він зміг побачити від чого губи побіліли, а волосся дибки стало.

- Ви дух, що з'явилася за цю дію мою. Не засудьте, мій лист підмінений.

- Тобто він не каявся за свою зраду?

- Я... Я вірний пану, але й вас поважаю." Він упав навколішки перед княжною, дивлячись спокійним поглядом. - "Не міг принести смерть на папері, що належало вам."

– Ніколас хотів убити мене?

- Не лише він. Однак першим був пан. Їм як і йому потрібна ваша сила. І тепер хтось це зробив! Мало того, що зрадив пана, то ще й вас не врятував. Пан планував вбивство ще з того моменту як ви підписали договір про співдопомогу у війні. Чому ви не вбили його, володарко?» у сльозах горлав чоловік знімаючи окуляри. Княжна хотіла була підійти, проте щось її це зупинило зробити.

- Знаєш, не легко розгледіти чим викликаний шляхетний вчинок — порядністю або далекоглядним розрахунком.

- Скоро по мене прийдуть. Вони вб'ють мене за зраду, будуть знущатися, тож краще піти з цього світу у спокої." Дефот дістав пістоль, перевіряючи чи заряджений він. Елая злякалася за нього, тому крикнула, що жива.

- Ні, ви дух." Клацнула пружина, чоловік облизав губи, від сильного стресу вони в нього потріскали.

- Стривайте!" Встигло злетіти з її вуст, проте Дефот натиснув на курок. Пролунав постріл у голову. Дерева заворушили гілками, зігнав з себе усіх птахів. Елая заплющила очі похилив безвтішно голову. Вона бачила багато смертей, проте кожна для неї була наче перша. Чоловік лежав на землі, як та колода, така ж вже тверда й холодна. Обійняв коня, з хвилину десь ще постояла й підійшла до останньої людини, перетворивши на вогонь. Направив магію на дівчину, щоб та жила. Її пухленькі щоки знову покрилися рум'янцем. Елая побула з нею доти, поки не переконалася, що та одужала. Ім'я Стефанія, княжна дізналася розпитавши сама.

- Знаєте, у вас чудові зелені очі." Дівчина збентежилася, опустивши їх. У цю мить Елая згадала себе, коли ховала погляд від Данила, який завжди робив компліменти при кожній нагоді навіть якщо це чули всі.

- Дякую, княжна. Ви так стривожені чимось." Вона поглянула на неї не знаючи що й сказати спочатку.

— Страшно, знаєте, спостерігати як людина, що завжди тримала себе в руках, повністю втрачає контроль над собою... Ким вам був Дефот?» Стефанія не могла заплакати, через магію, тільки завтра їй повернуться сльози, злість, радість.

- Другом

- Шкода, що втратили його. Ви більше не знайдете такого.І це, навіть, не ваша провина" Елая підійшла до Фаріуса і не могла перестати думати про Ніколаса. Загинаючи пальці, вона рахувала події, які були підозрілими. У такій ситуації вже нікому не віритимеш. А головне багато хто з її оточення попереджав про підступність Ніколаса. Вона відмовлялася тоді вірити, що він здатен на вбивство заради влади. Досить часто тепер дівчина згадувала Аргоса. Велика туга охопила її, від чого вітер почав вити свою сумну історію, наганяючи хмари. Намагання притихнути бурю в собі, посилило її назовні. Фаріус потихеньку зупинявся ,адже дерева ставали дедалі рідшати. Елая доторкнулася до його мордочки, відпускаючи назад до ельфів. Кінь зникав в тумані, залишаючи по собі квітнути синенькі квіточки.