Брехня задля порятунку

XXXIIглава

- Мені буде в задоволення прикінчити тебе" сказав Аргос направивши стрілу на Ніколаса. В його рисах вбачалась помста. Той злякано підібравши поділ мантії закрив обличчя руками. Навколо нього лежала мертва стража і багато стріл.

- Ні, почекай друже.  Я, тобто ми, можемо якось домовитися.  Це якесь непорозуміння.

- Я не друг тобі" його рука тримала титеву, так як ніби ось-ось відпустить. Від того і так його світле, золотисте волосся втратило блиск. У цій кімнаті крім їх не було нікого, лише зляканий по-дитячому Гордєєв, очима п'яти копійок  дивився на стрілу націлену на нього, він не встиг узяти меча, як вістря проткнуло його передпліччя.

- Промазав

– Ні.  Отрута поступово розпливатиметься по твоїх венах. А я буду слідкувати із задоволенням.

- Ваша світлість, дозвольте звернутися" в кімнату залетів вже знайомий золотавий хлопчина, якого Данило називав коржиком. У битві на кордоні він все ж таки зумів вилікувати себе самостійно.

- Прошу

– Принцеса Кревська запрошує вас до себе, навіть відправила за вами кортеж.

- Так швидко?  Що ж нехай чекає"  Аргос поставив лук на стіл біля дивана, на якому чорнів Ніколас. Він сів перевіряти стріли, які ще залишилися і які варто викинути.

- Це все безглуздя.  Еріда не віддасть тобі Елаю, вона для початку забере усю її силу.

- Де ти кажеш тримають Елаю?

- У долині «терра Дісолта»"прокашляв Ніколас, не здатний навіть пальцем поворухнути. Аргос стримував свою злість, зціпивши зуби, він дістав з передпліччя стрілу.

- Мерзавець. Розкажеш особисто їй про свій вчинок. І якщо хоч крапелька виникне совісті...вибачись"  краплі крові які стікали з вістря, він накапав у колбочку, кладучи її в скриньку, яку незабаром забрали.
Тим часом у величезній пустелі з одних лише каменів і попелу було збудовано в'язницю поруч із якою красувалася фортеця.  Тисяча орків охороняло її, стоячи біля рову та воріт.  Небо темніло, лише якийсь проблиск у хмарах падав на землю освітлюючи шлях.
Вогкість і холод, то чим можна описати двома словами це місце.  Серед численних камер, розташованих навколо величезної золотистої спіралі, була одна, що охоронялася більше ніж інші.  Обпершись об мокру, сиру стіну, Елая закинула голову вгору.  Її тіло, обличчя млосно зітхало від того, що відбувається.  Ступні торкалися колючої соломи, яку постелили по верх дерев'яного, розваленого, ліжка.  Навпроти стояв стіл, з однією склянкою води, на поверхні якої щось плавало. Маленьке вікно пропускало промені блідого сяйва, що освітлювали тільки обличчя Елаї, яке навіть у такому місці випромінювало шляхетність і ніжність.  За довгі дні, проводячи у в'язниці, вона анітрохи не змінилася. Їй були противні ці стіни, та й усе, що тут знаходилося.  Заспокоювало лише те, що Елая могла міняти одяг, вона полюбляла це діло. Магію в неї не забрали, а заборонити її не могли нічим.  Княжна не хотіла тікати, адже сенсу в цьому не було.  Еріда зловить знову і знову.  У сусідній камері замкнули Спарола, він зовсім втратив свій золотистий й жвавий блиск, відібравши в нього арфу.  Він не обмовився і словом, наче мову відібрали. У камеру до богині стихії зайшла Сарміт. Вона провела холодними пальцями по ключицях Елаї, прикусивши нижню губу. На її обличчі сяяла уїдлива посмішка.