Судний день

Том 1. Глава 1 - Коли небо впало на землю

Всьому хорошому приходить кінець, світло поглинає темрява, час швидкоплинно перетворює усе в прах...

Навіть в думках не було, що все, що ми досягли, з якими мріями і надіями жили, обірвуться в момент, безслідно... Тягнучи за собою криваве правосуддя.

День коли небеса впали на землю, розв'язавши наймаштабнішу війну в історії людства, уже наступив.

Мільярди людей, які постраждали в наслідок метеоритного дощу, який освітив небо криваво-жовтим світлом. Лише за декілька хвилин таких "опадів" більшість інфраструктури планети було знищено вщент, "уціліли" лише бетонні багатоповерхівки, та підземні споруди. Жертви рахувались сотнями мільйонами осіб...

Коли ж обстріл закінчився, на планеті було нараховано втрат понад 3 мільярди осіб....

Якщо ж ви думаєте, що це кошмар, тоді дозвольте вам розкати що таке тваринний жах , який б'є тривогу, що аж у висках палає вогнем, а шлунок вивертає навиворіт...

Більшість людей планети мирно спало, і лев'яча доля їх так і не проснеться, але як ми знаємо комусь везе більше , а комусь менше...Так ось , ті хто вижили, мріяли померти... І серед них був я. 

Після "зачистки" , на цю грішну землю зійшли ешелони сил раси, еволюція якої була на перший погляд фантастичною, але в той час і на дві... а то й три голови вищою за нашу ... Настільки була їх чисельність велика, що накривала міста мільйонники повністю затуляючи уже закривавлені небеса від краю до краю. Ведучи незчисленну армію, першими йшли, як я зрозумів командири, облік їх був окутаний темною димкою, а аура була настільки сильна, що при одному лише виді, мої нутрощі завивались в трубку, люди, слабкі духом, осліпли та непритомніли забачивши їх. Одягнені в  доспіхи чимось схожими до самурайських, вони впевнено наближались до розгромлених домівок, і підселяли в тіла мертвих і ще живих людей, якісь організми, розміром з кулак, після чого, через деякий час, мертві оживали, а живі конали в конвульсіях, захлинаючись своєю кров'ю, у  перемішку зі слиною, яка витікала з рота, та просто кров'ю яка витікала з усіх отворів на обличчі. Рани  на тілах тих зразу зцілялись , але самі вони були схожі на подоби фаршу, котрий щойно змололи, деякі, по не зрозумілим причинам, залишались в людському обліку,  видних змін ззовні не було, але я розумів, що це вже не люди. Але найбільше я був шокований, коли в квартиру мою, одним доторком долоні, проломивши стіну, увійшов один з тих "командирів"...На цей шум прибігли батьки і застигли у дверях...

Від нього віяло смертоносною, чорною, мов сама порожнеча всесвіту, аурою, котра обвивала його тіло, між швами його доспіхів на руках та ногах, попід шию, йдучи під маску на його обличчі, а також на його катані котру він тримав у руках... Настільки та аура була жахливою, що я не міг відірвати очей від нього, а на моєму обличчі застиг тваринний жах. Він мовчки підійшов до мене, повітря навколо так поважчало, що легені ніби стискались зсередини. В очах почало темніти, з рота текла слина, від асфікції, а у вухах дзвеніло...Я почав втрачати свідомість. Лише після того , як він віддалився від мене я побачив, як декілька безтілесних форм з'явилось в його руці, все плило наче мариво  або привид. Тоді він підійшов до батьків і далі все як у тумані, зір різко поглинула пітьма , і останнє, що я зміг вловити своїм слухом це крик матері і після того дзвін став настільки нестерпним, що я шкрябав нігтями дерев'яний паркет, тіло не слухалось мене... Мені було страшно, я розумів що зараз станеться щось дуже погане... Але не уявляв що настільки. Хоч слух і зір мене підвели, але дотик мене не обдурить... Я повз вздовж стінки до вимикача, і зі спроби третьої чи четвертої увесь коридор залила жовтизна, яка пролила світло і перекрутило  моє розуміння про світ. Лише зараз я зміг роглянути його в деталях, переді  мною стояв представник іншої раси, на спині в нього красувалась пара ножнів, з одна з яких була пуста... він тримав у руках вирване серце , яке ще билось... В горло підступив ком, а підколінні жили заструсились і я знову впав на коліна... Мені було взагалі не важливо чиє це серце... Мене охопив жах того , що я наступний... Але чому вони вбивають людей ??? Невже люди зробили щось настільк погане, що наш вид потрібно знищити???... Але час поставив усе на місця... Я вже приготувався до своєї участі, як за спиною "командира" встали мої мертві батьки...Ще момент й усі рани на тілах зажили , залишивши лише кров'яні плями на нічних сорочках... Тепер мені усе стало зрозуміло... Потім я побачив як те, що забрало моїх батьків прикладає мені пальці до лоба і мій мозок пронизив гострий біль... Я знову втратив свідомість. Поступово біль відступала, а з ним мене охоплювала люта ненависть, якщо я виживу я обов'язково помщусь... 

**

Історія є видумкою автора, і прошу вибачення,  що попередньо видалив історію

**