Судний день

5 Том. Глава 30 - Ціна за порятунок

Слова пролетіли мов стріла, розсікаючи мозок на до і після. Між ними затрималась пауза в секунд 5, але відчувались вони немов 5 хвилин.

- Все настільки погано? , - не витримавши тиші та жадаючи розізнати більше деталей, спитався Ічіро.

- Я не знайшов ліків, які б вилікували настільки складні рани, тому вколов кетамін та пропофол, ввівши її в штучну кому.

Ічіро скрипнув зубами, очі його ледь не згоріли у гніві, палички в руці почали потріскувати, від різко зрослої напруги. Ще секунда і в його руці був комір кофти, яка виступала з-під розстібнутої куртки.

- Чим ти думав Ямато! А якщо вона не прокинеться?!

- Не задумувався над таким, відрізав той і відвів погляд кудись в бік, немов визнаючи, що він помилився.

Ічіро стиснув кулак і вже хотів його вдарити, як його другу руку, що тримала дідугана за комір, схопила, зла мов чорт, Фуміко. Її хват був настільки сильним, що Ічіро ледь зміг розімкнути пальці. 

*Дідько, зараз ще зламає!*

- Фуміко, достатньо, він зрозумів свою помилку, - сказав Ямато, і поклав свою руку на юнакову. Вона була злегка спітніла.

- Ямато, ви налякані? 

- Так, сину. Я боюсь, що запізнився до вас. Все надто запущено. Її печінка виснажена ліками, як і нирки. Лише серце працює як годинник, але нажаль, якщо я продовжу, то стане і воно... Єдиний вихід кома, щоб організм хоч трохи відновився, зараз потрібно щоб печінка відновилась ще трохи... Можливо тиждень, два... Я не знаю... Проби показують, що лікарства вимивають все, що потрібно організму для функціонування. Тому потрібно залишити її у спокої, хоч і стан вкрай важкий, але зараз в неї більше шансів вижити, а ніж померти. 

- Я зрозумів... 

Ічіро опустив очі, в голові знову проходили моменти з нею і не тільки... Між ними знову запала тиша.

- Залиште мене на самоті, мені треба подумати, що я буду робити далі.

Ямато тільки стверджувально кивнув, демонстративно глибоко видихнувши. Незабаром в кімнаті залишились тільки Ічіро і його внутрішнє "я". Дочекавшись поки звуки тих двох зтихнуть Ічіро почав:

- Ти ж був біля неї, які шанси, що вона одужає?

- Сопляче, я тобі не лікар, але запевняю, з тим, що всередині неї та, беручи до уваги, як вона за тебе переймається, воно поглине її швидше, ніж ти думаєш.