Судний день

4 Том. Глава 23 - У кожного свій монстр

Ічіро знепритомнів після битви. Він втратив багато крові.

<Харумі>Потрібно його перев'язати</Харумі>

Харумі підвелась і віднесла Ічіро в той магазин, де вона билась проти тих істот, оскільки залишила рюкзак там.

<Харумі>Стоп, а де його рюкзак? </Харумі>

Вона швидко оббігла поглядом по полі битви. Вона бачила все: чисельні удари, як по дорозі, так і по стінах і стовпах, так і розтрощені тіла істот...

"- І як ти тільки зміг проти нього воювати?...", - сказала в голос Харумі.

Погляд вихопив потрощену машину десь в метрах семи від них, в якій лежав його рюкзак, на водійському сидінні. Вона пришвидшилась, щоб не втрачати, як вона тоді вважала, ні одної дорогоцінної секунди.

Через деякий час, холоднеча та темрява магазину, зустріли їх.

Діло вже наближалось до вечору, тому Харумі занесла Ічіро в підсобку для персоналу і все обробивши, знявши з нього закривавлений одяг, перетягнула пов'язкою його ногу та почала зашивати його широку рану грудей. Інколи він продовгувато постогнував чи то від болю рани, чи то від болю операції. Але Харумі вирішила не поспішати. Хоч і голка не була хірургічною, шви нею виходили акуратні та надійні. Приклеївши лейкопластиром стерильний бинт пропитаний спиртом, Харумі положила Ічіро на груди, від чого той ще більше застогнав.

"- Ще трохи... Ще трохи потерпи... Будь ласка... Не помирай... Зараз ми тебе залатаємо... Ти отямишся... І будеш як новенький... Тільки не помирай... "

Харумі вже саму клонило в сон, хоч вона і сильніша за Ічіро, але через увесь стрес і постійні битви, забирають в неї багато сил. Закінчивши зі спиною, вона одягнула Ічіро, зупинила кровотечу в нозі, і присіла на 5 хвилин, щоб відпочити, як не замітила, що заснула. Їй снилась порожнеча, яка пожирає її з середини, подібно лісній пожежі.

В її голові вертілись слова Івамото... "-Ти не людина... і той юнак також..."

Харумі все більше і більше охоплювала пітьма. Бажання чинити опір було все менше і менше, немов крім її тіла, захоплювалась і її свідомість. Вона бовталась десь в просторі, немов очікуючи чогось. І воно сталось... Перед нею з'явилась точка, темніша за вугілля і темноту безодні, з якої, подібно іскорці, котра впала на папір, розросталась чорна хмара, схожа на ту димку, яка огортала Ічіро , того капітана та рядового.