*Схоже я помру... Вибач мене Ічі... Ти помер на одинці... І тебе навіть не поховають... *
Численні тіні наближались до мене. Мій розум поступово охоплював відчай, але у той же час я була спокійна... Я хочу щоб це було швидко.
"- Ну ж бо... ВБИЙ МЕНЕ ШВИДКО!", - крикнула я йому, після чого в мою сторону стрімголов линули чотири тонких тіні.
*Що ж... Бувайте всі... Схоже я теж тут помру*
Я не хотіла помирати, але робити свою смерть ще болючішою я не хотіла... Мені вистарчило смерті Ічіро... А він був таким юним...
В доленосну секунду, коли між нами залишалась незначна відстань, до двох метрів, знаходячись в концентрації, я відчула, як щось наближається з неймовірною швидкістю. *... Хто це? Він прийшов нас рятувати? Та й це не важливо... Відстань занадто велика... Він не встигне...за секунду...*
Тіні були уже майже перед очима... Я заплющила очі і приготувалась до смерті. Земля під ногами затремтіла , а повітря противно розрізав нелюдський вереск істоти. На мене хляпнула тепла та густа, чорна субстанція... Блювотний запах зразу привів мене до чуття і я підняла очі. Тіло було вивернуте, немов достягнули його з під камазу, деякі ребра стирчали з під шкіри пробиваючи навіть тканину, форма була розстебнена, а під нею виднілися темні жили на тілі , котрі повільно поширювалися по усьому тілі. Закривавлені руки, від неймовірної сили віддачі ударів здерли шкіру на долонях, на котрих також проявлялися чорні прожилки, які змінювали природній колір крові на смолянистий або навіть нафтовий. Ліва нога була трохи коротша , немов її запихнули у середину тіла. Спина дуже сильно тріщала при кожному русі, і через деякий момент встала на місце. Після спини тіло його вирівнялось, нога уже не була короткою, а ребра практично увійшли назад, під шкіру. При цьому вираз його, вкритого чорними жилами, обличчя був спокійним , я б навіть сказала мертвим... Залиті чорнизною очі дивились немов в нікуди, але бачили усі деталі, дихання було стабільне, але настільки слабке та повільне, немов би він спав... Наполовину темні губи злегка тремтіли. Волосся стало чорним немов вугілля... А в небі десь далеко почався грім.Він дивився мертвим поглядом на мене і розглядав мої рани. В той час, навколо нього, темною стрічкою вилась димка.
"- Рани не смертельні, ти будеш жити. Йти можеш?"
Я лише кивнула йому.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Судний день
FantasíaЛайт-новела, у якій головний герой безтурботно жив , до поки небеса не впали на землю , стикнувшись з пеклом у жорстокій війні, поставивши людство в критичне становище. У наслідок цього герой втратив на своїх очах сім'ю і отримав мету жити і боротис...
