Судний день

6 Том. Глава 32 - Наставник

Харумі з Фуміко чимдуж бігли до них. Адреналін в тілі юнака повільно зменшувався, тому Ічіро вже відчував, що втрачає свідомість. Старий встав з нього, і стало легше. Доклавши зусиль, щоб обернути голову в їхню сторону, він помітив той записник в руках Харумі.

<Ічіро>той самий, який я читав ще в бункері...</Ічіро>

"- Дідусю, перестаньте, я впевнена, що в нього є на це причини", - запихано, уривчасто, роблячи паузи на дихання, говорила Харумі.

Віки стали важкими і Ічіро заплющив очі, але уважно слухав їх розмову.

"- Я не знаю, навіщо він її вбив, я не знаю його, але ось мій записник, весь мій шлях від втрати своєї сім'ї, далі тут я пишу, що знайшла його, далі ми бились проти Шрама, далі нас врятувала Ема і Мамору, далі, що він впав в кому, далі похід за провізією... тут навіть про признання до Еми написано, я не розумію, що між ними сталось, але він би не вбивав дорогих йому людей"

Після цього Ічіро поринув у глибокий сон. Снилось йому ті хороші часи в бункері, які на фоні наступних подій виглядали, як рутинна, яку йому так хотілось відчути ще раз. 

<Ічіро>Чорт я так втомився... Хоча від чого? Від свого безсилля? Схоже старий, не такий вже і старий...</Ічіро>

*** 

Фуміко несла на плечах Ічіро, трохи відстаючи від діда та його внучки. Вони проходили спустошеними, зруйнованими мертвими вулицями, вітер ганяв пил розтрощеного бетону, скла, попелу згорілих будинків, поміж їхніх ніг. Хоч вона і не вдавалась в їх розмову, оскільки сконцентрувалась на зовсім іншому. Її пасажир, що мовчки лежав на її плечах, почав прокидатись.

"- Хару, знала б яке зло живе в ньому... Ти не втішай себе, він можливо просто зірвався і вбив їх."

Фуміко мовчала, вона не знала правди, але знала, що Ічіро б ніколи не поступив так.... Точніше сподівалась, що б так не вчинив...

<Фуміко>Чому ви хочете її відштовхнути від нього, Ямато-сан?... Невже боїтесь, що він і її вб'є</Фуміко>

Ледь чутний шепіт перервав потік думок фамільяра.

"- Я не хотів...", - видавив Ічіро.

Вона відчула як по її щоці потекла його тепла сльоза. Вона зупинилась, а за нею і ті, що йшли спереду.

"- Що таке Фумі", - спиталась Фунджімура.

"- Пане, перестаньте.", - її зуби заскрипіли чи то зі злості, чи то від образи, вона й до кінця сама не зрозуміла.