Судний день

Том 1. Глава 3 - Те, що справді лякає

Черговий поворот у спальний район, я вже навіть і не мріяв про те щоб підвал було відкрито, я просто надіявся, що встигну, до того як мене накриє те, що позаду... Напевно тоді я зрозумів, як сильно помилився... Мене нічого уже не здивує... Здивувало... Сказати чесно, я охєрів...  На темному контрасті багатоповерхівки було чітко видно безформну біомасу, яка хаотично висіла на стіні, балансуючи своїм здоровим тілом між 3 та 6 поверхами.  Тіло її складалось з мертвих перемелених у фарш тіл. Усе тіло було вкрите наривами і язвами, з яких на землю стікала чорна субстанція... Але була ще одна особливість: це гігантські очі розкидані по усьому тілу... Забачивши це я усе зрозумів... Якщо воно побачить мене, я миттєво помру навіть не мигну очима... Сумнівів не було, щойно я зустрівся з  з чимось не з цього світу, те що не могло утворитись в процесі еволюції, мені здавалось, що одного лишень погляду його вистарчало, щоб звести зі світу людину... Піджилки на моїх ногах затремтіли, я забув на мить від чого я утікав... Надто тупий кінець , останнє про що я встиг подумати. Мою спину обдав холодний піт, коли істота різко відчепилась від стіни будинку і з гуркотом впала на землю, її погляд був цілком і повністю направлений на мене. На мене знову напав приступ паніки, я почав задихатись ... Чудово розуміючи, що треба утікати я задкував назад, поки не уперся спиною в глухий кут... Істота повільно наближалась, попутно з її тіла витягувались гострі, мов спис, кінцівки. Воно впевнено наближалось і я відчув, як у затилок мені дихає смерть. Коли між нами залишалось метрів з 10-15 , воно різко зупинилось і одна з кінцівок за долю секунди проткнула стіну поряд зі мною... Я відчув різку пекучу біль в районі щоки, яку залишив осколок , який відлетів від удару об стіну. Всього доля секунди...

 "Я точно не втечу...", - подумав я і просто спостерігав, в очікуванні своєї участі. 

Доленосна кінцівка звилась готуючись вистрілити у мене , забравши моє життя. Тепер я не панікував, у мене на душі панував ... Спокій?? Чи можливо я просто прийняв реальність??? 

 Кінцівка вистрілила розрізаючи повітря і стрімко напрямлялась у мою сторону... В цей момент я попрощався з усіма, чомусь я бачив рух списа, він був такий ... повільний, що я б міг ухилитись, тільки тіло не слухалось... І от коли між нами залишились лічені метри, темний силует представ переді мною і розрізав навпіл кінцівку  мого нападника, від чого його тіло почало куйовдитись... Від здивування я навіть втратив дар мови , тіло досі не слухалось мене, мною знову заволодів страх...

"-Живий??", - спитався мене жіночий голос. Він лунав до мене уривками, наче вона сама боялась цієї істоти.

Як я зрозумів переді мною стояла жінка років  25-30. 

Я промовчав , так як ще не оговтався від шоку. Варто було б мені відкрити рота і я б зміг побачити, що я учора їв.

Раптом я почув наступне:

"Елемент землі: Зсув"

Після цього уся земля навколо нас затремтіла, і я побачив як будинки просто звалились перед нами на істоту, та в свою чергу заревіла , хаотично розкидаючи своїми кінцівками-списами в різні сторони, намагаючись чи то встати, чи то вбити нас. 

"-Часу мало, йти можеш??",- спитала мене моя рятівниця.

Я звісно спробував, але зазнавши невдачі і лише помахав головою. Тоді вона взяла мене на спину, і ми зірвались мов птах , і вже були на вершині уцілілої високоповерхівки. Переді мною, навалювалась неймовірна картина, криваве небо яскраво освічувало палаюче місто, більшість якого була вже "заземлена" до фундаменту. В мене і дар мови відняло...

* Хто ця жінка така, і що взагалі тут коїться?*

Потроху до мене повертались сили і я нарешті промовив: "-Спасибі...І куди ми далі?"

Вона ж нічого не відповіла і просто почала  бігти у протилежну сторону він міста. Я лише встигав дивуватись її швидкості та витривалості. За два десятки хвилин ми віддалились на 3-4 км від міста, тут і взяли коротку перерву. Тільки зараз я зміг її  розгледіти.  正義(правосуддя) ось ці величезні символи красувались на спині її темної, чимось схожим на мантію, уніформи. Склалось враження, що це не її одяг, хоча можливо так і було задумано: довгі широкі рукави , манжети яких були білими. Вздовж лівого рукава , вертикально було написано ще якісь символи,  善と人生(добро і життя)  а на правому було написано 死と憎しみ(смерть і ненависть).

Також під розстібнутою уніформою видно футболку. Штани були на подобі широких спортивних з манжетами на кінці, які тримали на туго затягнутому ремені. З-під мантії виглядала , сам не повірив, катана, в 21 столітті то... Гарда була у вигляді п'ятиконечної зірки. Ножни були прикрашені, переплетом, немов золотої, павутини.

Це все що я встиг розгледіти, перед тим, як ми знову вирушили в путь... Тому що від міста практично нічого не залишилось...