Судний день

2 Том. Глава 14 - Ти...Я...І почуття

Я впав на ліжко і моментально заснув. Через деякий час до мене долинув той самий голос.

"- Ти став трішки сильнішим"

"- Дай вгадаю, ще не достатньо сильний?"

"- Ну-у... Тобі ще далеко."

"- Наскільки?"

Вона затихла.

"- Допоки ти не станеш сильнішим, або рівним мені. Не хочу тебе лякати... Але я не така добра, як ти встиг про мене надумати. Рано чи пізно я візьму над твоїм тілом контроль, але поки що можеш жити без турбот, я захищу тебе, тому що, якщо ти помреш помру і я."

"- А в якому випадку ти зможеш взяти наді мною контроль?"

"- У випадку смертельної загрози, коли ти будеш при смерті або ж коли ти будеш морально знищений"

"- Зрозумів. Можеш розказати, що твориться з моїм тілом?"

"- Що ти маєш на увазі?"

"- Що це за хрінь, що я можу бачити все уповільнено? Це в мене так рефлекси загострюються чи справді я маю якусь особливість?"

"- Я боюсь, що тобі не сподобається моя відповідь.

"- Не тягни!"

"- Твоя сутність... Вона не однозначна..."

"- В сенсі неоднозначна?"

"- Коли я відчуваю її, в мене враження, що твоє Я послаблюється, і немов зливається з моєю"

"- Але це не можливо... Я тоді б вже давно...", - я замовк.

"- Так... Ти цілком правий, я б поглинула твою особистість... Це означає лише одне, ти не цілком людська душа, в тобі немов ворогують дві частини, одна твоя - людська, а інша - схожа до моєї."

"- Добре... Але я не розумію, як воно зв'язане з уповільненням?"

Вона замовкла.

"- Не мовчи скажи, що це таке."

Вона й далі мовчала. А потім я прокинувся....

Голова легко поболювала, тіло було важке, а ще дико хотілось їсти. У кімнаті було темно, швидше за все, нам потрібно буде користуватись свічками.

*Я ліг одягнений? Дідько все тіло болить... Добре, потрібно розімнятись.*

Я правою рукою стягнув з себе покривало і закляк. Поряд зі мною спала Ема. Вона виглядала такою невинною і тендітною, коротке волосся трохи спадало на обличчя. Лівою рукою вона трималась за мій одяг.

*Та ну... Невже? Блять... Заспокойся не придумуй!*

Моє серце почалось битись частіше.

*Господи хоч би ніхто не зайшов!*

В коридорі почулись кроки, швидше за все з кімнати Харумі, які наближались сюди.

*Ні-ні-ні-ні-ні! Трясця, що ж робити?? Стоп зараз ж темно, треба просто накрити її і чим по швидше підійти до дверей*

Я тихо, але швидко, встав накрив Ему, а сам швиденько попрямував до дверей. Лишень я встиг дійти до дверей, як у них постукали.

"- Зараз-зараз", - сказав я і відчинив двері.

Перед дверима намалювалась фігура лікаря. Я аж спітнів.

"- Де Ема?"

"- А мені звідки знати, вона мене принесла в кімнату, і я заснув."

"- Дозволь мені перевірити твою кімнату."

І тут я запанікував.

*Блять знову скандал буде...*

"- Звісно заходьте Мамору-сан!", - сказав я і фальшиво посміхнувся.

Він зайшов у кімнату і світло від свічки освітило пів кімнати, в тому числі й моє ліжко. Він повільно оглядав кімнату, наче щоб знав. Після цього він обернувся до мене.

"- Дивно... Скажи, що це там під ковдрою ворушиться?", - сказав він ледь стримуючи сміх.

"- Поняття не маю, про що ви говорите!", - сказав нервуючи я.

"- Справді? Тоді з вашого дозволу", - сказав він і, підійшовши до ліжка, повільно стягнув покривало, під якою спала Ема.

"- Я вам зараз все поясню... Мамору-сан"

"- Замовкни! Все і так ясно! Ну що ж я не мав ще досвіду кастрації!", - сказав він і пафосно витягнув з кишені скальпель.

*Я надіюсь це жарт... Але краще поки що почекати поки вона проснеться.*

"- Мамору-сан, якщо не вірите, спитайте в Еми... Почекаємо поки вона прокинеться", - сказав я, стараючись якось викрутитись.

"- Я вже не сплю", - сонним голосом сказала Ема.

*Яке щастя, що ти прокинулась...*

"- Ема, скажи, він щось зробив вульгарне стосовно тебе? "

Вона лише заперечно помахала головою.

"- Тоді чому ти спиш в його ліжку?", - суворо спитав Мамору і дивився на мене.

"- Його прямо на підлозі вимкнуло, а я лягла на його ліжку бо втомилась його тягнути до того ж ліжка."

"- Чому ти не покликала нас?"

"- Не хотіла... Щоб його бачили таким...", - сказала вона.

"- І що дотягнула?"

"- Ні, бачите ось це?, - показала вона на дуже брудний та подертий футон, який лежав на підлозі.- Я туди його і поклала."

Він обернувся на мене і віддав мені щойно запалену свічку.

"- Пощастило тобі, Ічі.", - сказав він, оминаючи мене, і закрив двері з коридору.

Трохи побувши в мертвій тиші, я нарешті засміявся.

"- Що смішного? Мені ледь серце не вистрибнуло!"

Я підійшов до неї і нахилившись прошепотів.

"- А ти нічого така, коли спиш"

*Стратегічний хід!*

Вона почервоніла і накрилась з головою. Я присів на підлогу поряд з ліжком.

"- От тільки не розумію... Навіщо тобі це?"

Вона далі мовчала.

*Невже я їй подобаюсь?*

"- Це те що я думаю?", - сказав я посміхаючись.

"- Все замовкни!", - сказала вона і повернулась в іншу сторону.

*Зрозуміло, і що мені робити якщо це не взаємно? Дивна поведінка в неї... Що ж робити?*

"- Ема... Чуєш... Я хочу тебе дещо спитатись... Що тебе спонукає на такі дії?"

"- На які?", - тихо спиталась вона.

"- А то ти сама не знаєш... Після битви з Шрамом, після моєї скажемо, навіть після того, як я тебе ледь не вбив... Ти все одно турбуєшся про мене... Постійно дивно поводишся, коли ми говоримо наодинці... Ще деколи червонієш... А ще мене дуже здивувало те, що ти заснула поряд... Звісно, я можу зробити хибні висновки... Але ти в мене закохана?"

І після цього вона ніби забула як дихати. Вона мовчала впродовж певного часу.

"- Ахах, що це я таке кажу, можливо щось напридумував, не звертай уваги, напевно в тебе була причина так зробити... Ладно я піду принесу щось поїсти..."

Тільки я хотів встати і піти куди-небудь, щоб тільки не слухати цієї ніякової мовчанки.

"- Була... Знаєш ... , - сказала вона і обійняла мене ззаду. - Можливо я поспішила ... Можливо занадто відверто діяла... Але знаєш... Я справді хочу проводити з тобою свій час... Мені з тобою весело і спокійно... Тоді коли ти був в комі, кому я тільки не молилась, щоб ти прокинувся... Я була така рада, коли ти прокинувся... Коли ти замахнувся на мене катаною в мені щось немов натягнулось... Я не могла повірити, що це ти... І тоді наговорила тобі образливих речей... Але моє серце не витримало, тому я пішла шукати тебе... І знайшла... І знаєш..."

Вона замовкла, а по її очах текли сльози.

"- Я була така рада просто від того, що ти мені все висловив, що лежало в тебе на душі... Коли ми з тобою їли і говорили на різні теми, в мене виникало відчуття, немов ми все життя знайомі, а не якийсь там тиждень два... Дивлячись на тебе, я відчуваю себе твоєю молодшою сестрою... Ти завжди про мене піклуєшся, і оберігаєш... Завжди стараєшся підтримати... Але...."

*Отже, як старший брат, так? Шкода, тому що ти правда красива, я б не був проти твоєї компанії повсякчас*

"- Але я не наважувалась сказати тобі... Я досі не впевнена чи правильно поступаю, просто я боюсь, що можу тебе втратити на вилазці, не розказавши тобі правду..."

*Та ну ... Невже...*

"- Люблю... "

Всередині все стислося.

"- Так це прозвучить дійсно по дурному... Але я справді тебе кохаю, я боялась тобі це сказати... Але ви скоро підете на поверхню з Харумі... І мені страшно, що ви... що ти не повернешся звідти... І я буду жити з цим тягарем все життя... Вибач якщо я завдала тобі дискомфорту... ", - договорила вона і відпустивши мене, вона сіла з іншого боку ліжка.

*Вона не обманює... Її серце так б'ється, ніби вона пробігла крос... А ще дихання збите... Ледь спітнілі долоні... Що мені відповісти? Чого мені так тривожно? Відмовити чи прийняти її почуття?... Стоп...Заспокійся... Вирівняй дихання і серцебиття... Не давай емоціям верх...Вдих... Видих...*

"- Ема... Вибач... Я не можу зрозуміти твоїх почуттів на цей час..."

Вона обернулась і проронила сльозину.

"- Зрозуміло ... Тоді я піду", - сказала вона і вставши з ліжка побігла до дверей.

*Дурепа ... Ти ж навіть не дослухала ... Треба її спіймати і все розказати...*

Я підскочив на ноги, і протягнув руку. Коли ж вона в напівтемряві намагалась оминути мою руку, я спіймав її за плече і притягнув до себе.

"- Відпусти, будь ласка..."

"- Та зачекай ти... Я ж недоговорив... "

"- Ти вже все сказав... А тепер відпусти і не знущайся з мене...", - вже нервуючись сказала вона.

*Блін, це погано... Думай, що зробити.... Які слова підібрати???*

Не довго думаючи, я пригорнув її до себе.

"- Я не можу зрозуміти твоїх почуттів, я не відчуваю страху втратити тебе..., тому що я впевнений, що обов'язково стану сильнішим, щоб захистити тебе і всіх, хто мені дорогий... А ще я ніколи не закохувався... Я не знаю як це, пов'язувати свою долю з людиною... Я б хотів з тобою проводити більше часу і створити спогади, які будуть лише у нас двох... Але... Я боюсь... Боюсь... Що поки що я не такий сильний, як мені хотілось... Я слабкий, як тілом, так і духом... Я не знаю чи зможу стати для тебе тим, кого ти зможеш назвати опорою... Чесно сказати... Коли ти зрівняла мене зі старшим братом, мені було прикро... Не знаю чому... Я не знаю, що я відчуваю, коли поряд з тобою... Мене немов переповнює сила прямувати до нових вершин... Твоя посмішка найтепліша у цьому крузі... Ти завжди поряд, завжди підтримуєш... Завжди... "

*Я сам собі суперечу... Зупинись... А то ти вже нічого не контролюєш*

"- Знаєш... А я тобі вже признався... Ще тоді коли ми пішли дивитись на зірки... Пам'ятаєш?"

Ема: *Невже все-таки він говорив про мене...*

"- Дурак, - сказала вона заплаканим голосом і обійняла мене, так сильно, що мені аж стало важко дихати, - треба ж було таку довгу промову штовхати, міг просто сказати що також любиш..."

"- Така я людина... Мене важко зрозуміти... Надіюсь не передумала"

"- Я завжди зрозумію...", - сказала вона і перестала плакати.

"- Так... Може ми підемо їсти?", - спитав я, через те що мій шлунок скрутило.

"- Зачекай ще трошки...", - попросила вона мене.

Ми так і завмерли посеред кімнати, при тьмяному світлі свічки.

[...]

На кухні поралась Харумі, готуючи нам обід, можливо останній для мене.

"- Ічі, ти наляканий?",- спитала вона мене, протягуючи мені сухий пайок.

"- За себе?... Ні... Я боюсь за вас і Ему.", - сказав я починаючи їсти.

"- Між вами з Емою щось сталось?"

"- Так... Вона мені призналась... Я не знав, що їй відповісти... Затягнулась довга розмова і я не зрозумів... Я відповів так чи ні..."

"- Бовдур ти... Вона тобі себе відкрила, а ти зам'явся... Їж і не думай, що буде попереду, ми обов'язково повернемось додому.", - сказала вона і сіла поряд зі мною зі своєю порцією.

*Може я і справді вчинив погано? Але ж ніби відповів взаємністю... Доволі смачно... Цікаво чи зустрінемо ми ту істоту? А якщо й побачимо... чи уціліємо?? *

Я подивився на Харумі й посміхнувся.

"- Звісно повернемось... Обов'язково", - сказав я і, подякувавши за їжу, пішов у свою кімнату готуватись до походу.

*Так що нам потрібно... Бензин... Раз... Їжа і вода два... Теплий одяг ... Три... Бажано пошукати уцілілу зброю... Можливо вона ефективна проти загарбників, хоча опираючись на те що казав покійник, то зброя не обов'язковий пункт.... А ще бажано знайти машину... Чи щось на подобі того... Щоб швидко доїхати до пункту призначення... Цікаво що там робить Ема? Чи буде в мене майбутнє з нею? Чи буде хоча б якийсь ворог? Буду надіятись, що ні... Серцебиття прискорене... Заспокойся, тільки цього тобі ще не вистарчало... *

Десь в коридорі чиясь кімната відчинилась, і легкі невпевнені кроки наближались до мене.

*Легка на згадці. Цікаво, що потрібно їй зараз? Збір ніби через пів години...*

В двері легенько постукали.

"- Заходьте"

В дверях стояла, як я і вважав, Ема. Вигляд її був стурбований, воно і зрозуміло.

"- Ти щось хотіла Емі?"

"- Тобі чимось допомогти?"

"- Я вже все, можемо ми поговорити на рахунок того, що сьогодні сталось?"

"- Звісно..., - сказала вона і підійшла до мене, протягуючи мені форму. - Харумі просила тобі передати ще вчора, але ти був ... Ну ти сам знаєш..."

"- Спасибі, вона знята з якогось солдата?"

"- Ні... Харумі захопила таких партію, коли це все почалось... Так що це новий... Мав би підійти, а якщо ні, то ще є час підшити..."

*Все сходиться... На Шрамові і вартовому також була така форма...*

"- Спасибі... Зараз і одягну...", - сказав я і взяв форму розглядаючи в руках.

Її очі загорілись.

"- Красиво... Можливо підшити рукави? "

Я дістав катану і почав нею розмахувати.

*Досить комфортно*

"- Ні не треба..."

По ній було видно, що вона хоче хоч щось допомогти...

"- Тоді тримай ось це",- сказала вона і протягнула мені оберіг на червоній мотузці з надписом " 大吉" (daikichi), що означав успіх або велика вдача.

"- Спасибі тепер точно повернусь", - сказав я одягаючи оберіг на шию.

*Потрібно діяти... Будь мужиком*

"- Ема... Я маю дещо тобі сказати", - сказав я присівши поряд з нею.

Вона напружилась. Моя рука повільно проводила пальцями по її ніжній шкірі обличчя.

*Серцебиття... У обидвох пришвидшились... *

Її погляд став більш збентежений, але не перестав бути таким... Теплим... Вуста зімкнулись в поцілунку... Лише ти... я і тремтіння сердець...

*Я також тебе кохаю... Але я не впевнений, що все пройде так гладко... Можливо я роблю помилку...*

Все навколо ніби завмерло.

*Ось би так жити вічно...*

Це були найдовші секунди в моєму житті... Після цього вона встала і побігла у свою кімнату.

*Все-таки... Я щось зробив неправильно... Але тепер немає про що шкодувати. Пора йти до виходу.*

По дорозі я зустрів Харумі, і ми пішли до виходу, щоб знайти там лазень.

Дійшовши до місця призначення, я прислухався...

*Тут нікого немає, поки що...*

"- І що там, як відчуття? Страшно?",- спиталась Харумі.

"- Ззовні поки що нікого нема, сам трохи хвилююсь, а ви як?"

"- Те саме, Ічі, що ж готуємось вилазки...", - сказала вона і перша полізла у дірку в завалі.

За спиною почувся чийсь біг. Я обернувся.

*Темно, хто це біжить? Серцебиття дуже швидке... Дихання нестабільне... Ема?*

І справді це була вона... Ема зупинилась поряд зі мною і віддихувалась.

"- Навіщо так бігти Ема? Щось сталось?", - спитав я її стурбовано.

Вона підняла голову, видно було, що вона дуже стурбована.

"- Будь ласка, повертайтесь живі!", - сказала вона і обійняла спочатку Харумі, а потім мене.

"- Звісно... Куди ж ми дінемось, ви тут також будьте обережні", - відповів я і погладив її по голові.

Після цього вона лише спостерігала за нами, поки ми не вийшли на поверхню. Я вдихнув повні груди повітря.

*Давно не бачились... Мертве місто...*