Судний день

5 Том. Глава 28 - Крок уперед

<Ічіро>Я ... Один з них?! І він! І батько... І мати також?!</Ічіро>

Він вже зовсім не слухав старого, в його голові стикнулись два світи: "картина, яку він будував з малку" і "реальність".

"- Ей ей... Досить, я вже не сприймаю цю хєрь, приступимо до тренувань", - хотів підвестись Ічіро, але він відчув різку слабкість.

<Ічіро>Що?? Що з моїм тілом?... Все як тоді... З тіла немов за секунду випарували всю силу... Як тоді в битві з Івамотою... Але швидше...</Ічіро>

Ічіро присів на зад і з подивом глянув на Ямато.

"- Дозволь мені пояснити, істота з якою ти тільки що бився, витягує сили з супротивника і "

"- Я знаю я з таким стикався... Тоді ж я й зупинив кровотечу... Все сталось так спонтанно, я навіть не очікував, що я на таке здатен..."

"- Не ти... А інстинкти змусили твоє тіло так зробити... Ти ще зелений... Що ж з чого почати... Дух ти тут зміцнити ти тут не зможеш... Але навики... Навики тут ти вивчити зможеш", - демонстративно розрізавши долоню, і ховаючи свій меч, сказав Ямато.

Ічіро побачив, як з руки стариганя витікає чорна кров, вона повільно капала з руки. Його погляд на мить слизнув по каплі, ця мить здавалась вічністю... Капля, мов ігноруючи закони земного тяжіння, падала просочувалась простором вниз, мов через кисіль... Вона впала, розбиваючись на десятки менших, і вкінці всмокталась в землю. Нарешті Ічіро повернув погляд, але кров вже не текла. Він лише здивовано подивився на Ямато. Питання "ЯК?" було зрозуміле і без слів.

"- Перше, що ти маєш вивчити і оволодіти ним на 100%, використання ресурсів організму."

Після того він махнув Ічіро, і той покірно пішов з кімнати. Але він знав, що він повернеться сюди знову.

...

Ічіро, знову стояв в цій кімнаті... Але тепер перед ним стояла дерев'яна дощинка, яка була виглядала по формі як гармошка, а поряд з нею стояли кам'яні брили різних розмірів та різної товщини.

"- Ви будете мене катувати, так?", - сказав він, не обертаючись на Ямато, який стояв ліворуч від нього.

"- Ні... хіба що зовсім трішки".

Ічіро відчув, як його в плече штовхнули. Він повільно підходив до плити і ще трохи повагавшись він сів на неї. Дерев'яні гострі кути боляче в'їдались в його голені, але терпимо.