Судний день

5 Том. Глава 29.1 - Шлях до самовдосконалення

Ічіро зупинився перед дверима. Його охоплював страх невідомості, яка була уже зовсім близько. Тіло трохи похитувало від втрати крові та адреналіну, ноги відчувались ватними, але розум був ясним.

<Ічіро> Неважливо що мене там чекає, в мене немає іншого виходу... Якщо там є світло, значить там хтось буває, щоб підтримувати його... Цікаво де старий Ямато, чому я знову прокинувся у якійсь задниці?</Ічіро>

Лишень Ічіро потягнув за клямку, як з-за дверей пролунав ледь відчутний тріск, схожий на ...

Ічіро інстинктивно відскочив від дверей роззявивши рота, щоб його барабанні перетинки не відійшли в світ інший. Відразу ж, як Ічіро опинився на крок від дверей, гучний вибух розірвав дерев'яні двері на шмаття, піднявши цим застояний роками пил, з підлоги у повітря. Шокований тим, що твориться навколо нього, Ічіро, облизуючи спраглі губи, старався зрозуміти, що за вакханалія відбувається навколо. Він навіть не помітив зразу, як схопився за катану. Завмерши в очікуванні, Накамура затримав дихання і сконцентрувався на світі навколо себе. За стіною, широким коридором відлуння від вибуху відбивалось від стінки до стінки, розтягуючи гучну канонаду, яка так огидно відбивалась у ранених вухах.

<Ічіро> Начебто тихо... Сука... Звідки ж тут взялась розтяжка?</Ічіро>

Ічіро повільно підвівся, але не спішив витягувати катану. Мало що...

"- Цікаво, чи є сенс мені ходити без зброї, якщо ті нелюди, ким би вони не були, закрили мене з цим відроддям", - сказав Ічіро, демонстративно копнувши тушку вже мертвої істоти, яка ще недавно хотіла випустити йому кишки.

Гострий біглий погляд промайнув спочатку по лівій частині коридору, але швидко наштовхнувшись на стіну, швидко переключився праворуч. Темніша за саму порожнечу, темрява поїдала коридор, залишаючи для Ічіро від сили декілька метрів ледь ледь освітленого коридору. Десь далеко світились ледь розбірливі два чи три вогники, що свідчило, що коридор тягнув далеко вперед.

Вслухавшись до мертвої тиші і не відчувши ніякої явної загрози, Ічіро повільно переступив з кімнати в довгий коридор, після чого завмер, очікуючи на зміни, але їх не було. Страх невідомості пропав, на зміну ж йому прийшло легке почуття невпевненості, але в той ж час дивне відчуття спокою всередині. Порожнеча коридора, немов кисіль огортаючи його тіло, повільно заповзала всередину. Долоні хоч і не сильно стискали катану, але було враження, що Ічіро злився з нею в одне ціле. Його суперником була сама Фуміко, коли впереді загорілись десятки свічок далі по коридору. Голос її продерся в контужені вуха, викликаючи біль, від чого Ічіро зморщився і машинально прикрив вуха долонями.