Ічіро повільно підвівся, стараючись на ходу переварити усю інформацію, яка щосекунди надходила в його голову. Свіжа рана на грудях сильно пульсувала, і ще трохи кровоточила. Тіло повільно важчало.
<Ічіро> Схоже... Сили мене покидають... Невже я за такий короткий період втратив стільки крові? [...] Ні... Діло не в цьому... Мені не холодно, та й рана не настільки глибока... </Ічіро>
"- Так ти все-таки помітив ", - задоволеним тоном сказав Івамото.
Ічіро підвів очі на нього і уважно слухав його монолог:
"- Ти думаєш, чого мене , пішака усієї армії, ще досі не вбили? Через те, що я сильний ? можливо везучий? Можливо... Сила і суть моєї зброї, в тому, що при поранені ворога, вона повільно забирає його фізичні сили, а я просто відтягую час, поки вона не впаде без сил.", - заходячись психічним реготом кричав Івамото.
Брови Ічіро повільно підіймались, розкриваючи очі все більше і більше. Те що раніше виглядало як людина в масці, перетворювалось на щось неймовірно потворне, тіло все виломлювалось в різні сторони, видаючи жахливі звуки ламання кісток. Його сміх переростав в щось жахливіше, а ніж виття тої істоти на мості і ходячих трупів, які атакували їх в тумані. Від цього реву Ічіро аж скуйовдився...
"- Івамото..., - ледь чутно промовив Ічіро. -ІВАМОТОООО!", - нестямно розтягуючи його ім'я, Ічіро, забувши про біль, ринув якнайшвидше припинити муки свого ворога. В той момент в Ічіро кричав тваринний жах, який циклічно повторював : ТІКАЙ, ТІКАЙ ЯК НАЙДАЛЬШЕ ВІН ЦЬОГО ВСЬОГО, ТИ ПОМРЕШ... Але той вогник, що розпалив свою жертвою малий хлопчина Сем... Лише зараз Ічіро зрозумів, що справді хоче хоч чимось пожертвувати, щоб когось врятувати... Так ...
<Ічіро> Сем... Я нарешті зрозумів, чим я відрізнявся від тебе... Я весь час захищав себе... Ціною чужих життів...</Ічіро>
Їхні зброї схрестились висікаючи іскри і розносивши на затуманеному полі бою огидний скрип металу об метал. Ічіро поглянув йому прямо в душу своїм пронизливим поглядом, в цьому погляді було все від ненависті до жалю, від безпомічності до почуття всемогутності, зверхній, але в той же час жалісливий. Меч в руках вже не хитався невпевненими неотесаними тендітними дитячими руками, їх зжимав впевнений твердий чоловічий хват.
"- Схоже ти набрався мужності виступити проти мене.", - зі захопленням кричало те, що лишилось від Івамото.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Судний день
FantasíaЛайт-новела, у якій головний герой безтурботно жив , до поки небеса не впали на землю , стикнувшись з пеклом у жорстокій війні, поставивши людство в критичне становище. У наслідок цього герой втратив на своїх очах сім'ю і отримав мету жити і боротис...
