Двері моєї душі

Глава 4

21 вересня 2019 рік

Світлі промінчики сонця святять в очі. Я відчуваю як хтось скаче на моєму ліжку. Джоні. Сонно повертаюся до будильника, 10:13 ранку, як він зміг так скоро встати. Зазвичай, він просинається о 11 чи 12.

Побачивши що я нарешті проснулася, він впав на мене та почав обнімати. Я відповіла на обнімашки та перевернулася з ним.

Ааа, -він почав реготати, - мамаа, Кейт перетворилася на монстра. - ми почали сміятися і я цілую його в чоло.

Вставши, я помічаю що мама стояла біля дверей, перехрестивши руки та усміхаючись. Джоні побіг на низ, ми провели його поглядом і тоді мама закрила двері та підійшла.

- Хіба ти не казала, що лишаєшся у дівчат?

- Казала, але передумала. Дома краще, я скучила за своїм ліжком.

- Як пройшла вечірка? - мама почала розходжувати по кімнаті та роздивлятися мою стіну, наче вперше та проводити рукою по моїх ескізах.

- Як і всі попередні. - я піднялася та підійшла до шафи по одяг і побачила у дзеркалі напухші очі від сліз.

- Правда? - вона зупинилася - Ти не хочеш мені нічого розповісти? - я видихнула, мама все знає, звичайно вона ж з мамою Бейна подруги, це було безгуздо надіятися що вона нічого не дізнається.

–Я розмовляла з Шарлотою. Вона все розповіла.

-Він прокинувся? -мама взяла мене за руку та присіла на край ліжка.

–Так, але..

–Що чому ніхто не подзвонив до мене? – я одразу підбігла до телефону. жодного повідомлення чи дзвінка. Я почала збирати речі.

–Стій, я розумію що це було стресово, але ти розумієш, що ти тільки вийшла з лікарні, після такої безглуздої ситуації, і я впустила тебе на ту вечірку, і ти знов опиняєшся в лікарні, так не може продовжуватися. Жодних вечірок, жодних прогулянок, і возити до школи будемо ми.

–Так, ти права,але ти знаєш всю ситуацію і мені потрібно їхати туди, - вона кивнула, впевнена що мама й не думала, що я скажу щось інше.

-Це не точно. Але батько тебе підвезе. Ти повинна з ним ще сходити по справах.- мама намагалася посміхнутися хоч і не дуже вдало, але в знак вдячності, я посміхнулася.