Двері моєї душі

Глава 16

Габріель тримав своє слово, тому вже вранці, я сидів у себе в кімнаті, а на столі стояла папка.

Кімната ні каплі не змінилася, все залишилося так як я залишив. Пройшло стільки часу, а здається ніби я й нікуди не їхав.

Не віриться, що пройшло цілих три роки. Час так скоро минає. Маючи достатньо грошей, які мені давав Габріель, я скидався по сша, перших два місяця. Я не затиримувався на довго в містах, але потім все таки пішов в університет.Я толком нічого і не пам'ятаю. Пити я вже рік як закинув. В цьому була її заслуга. Світлий ангел, який не зміг змиритися з моїм минулим. Тому вернувшись в Сейнджорс, я вернувся до минулого, як намагався змінити.

Відкривши чорну папку, на першій сторінці я виявив декілька фото. На першому була дівчина, у неї було чорне волосся, яке доходило до її плеч, янтарні очі. Вона була досить симпатична. Я знав Отару, хоч і не був з ним знайомий, але схожості між ними не було жодної. Мабуть, вона похожа на мати. На ще одній фотці, вона стояла спиною і розмовляла з двома дівчатами та якимось хлопцем. Перша з білосніжною шкірою і з таким ше волоссям. На фото виглядала як біла пляма, яка обнімає русявого хлопця. Хлопець виглядав молодшим. Друга дівчина мала карі очі та довге русяве волосся. На наступній фотці, дівчина повисла на хлопці, закривши очі та сміячись. Сам хлопець був у формі шкільної команди, та притримував її усміхаючись.

Її сім'я. Отару сидить та обнімає блондинку, судячи з всього це її мати. Прочитавши я дізнався, що її звати Кейтлін, так ось вона сидить з маленьким світлим хлопчиком, років чотири.

По фото я міг сказати, що вони дуже щасливі. На мить я згадав свою мати, яка чимось була схожа на її мати. Я рідко їх згадував.

- Не час для цього. - я попробував відволіктися і мені це вдалося. Від наступної фотографії я присвиснув.

Хлопець Кейтлін, якого звали Дуайт цілується з її світлявої подружкою.

У голові зразу почав будуватися план. Мене почав охоплювати азарт, як я хотів розпочати.