Двері моєї душі

Глава 8

3 жовтня 2019 рік

Зайшовши в зал, я одразу почала шукати його очима. Шукати довго не довелося. Він саме зараз грав на полі.

На мій подив, серце почало стискатися, незважаючи на шум, я чула як голосно б'ється моє серце.

Я стала та почала наглядати за грою, вникаючи в її суть. Через декілька секунд я вже зорієнтувалася де чиї "ворота".

Я намагалася заставити себе слідкувати тільки за м'ячем, але мій погляд наче прикований до нього. А раптом хтось замітить, що я так довго витріщаюся?

Щодо гри, вони програвали. Я бачила який він засмучений, не складно догадатися що це важливо для нього. Коли він сходив з поля та сідав на лавку у другому кінці залу, я бігала очима по цілому приміщенню та на декілька секунд зупинялася на ньому. Він наглядав за грою, інколи мені здавалося що він дивиться на мене.

Коли він біг, я бачила як капельки поту капали з нього, та сама не замічаючи, я була просто прикована до нього, а руки нервово здирали шкіру на пальцях. Я хвилювалася.

Коли гра закінчилася, він підбіг до мене.

-Не думав що ти прийдеш, - Ітан витирав чоло рушником, який я йому подала.- Ти не появлялася в школі весь тиждень.

-Я не могла пропустити вашу гру, - я гірко усміхнуласяю.-Бейн також мав би грати..

-Так, але в Лос-Анджелесі в нього більше можливостей. Він навіть попав в одну з кращих команд.

-Звідки ти знаєш? Ви спілкуєтеся?- Я з Бейном і Хлоєю не говорила від тоді як..Ітан це зрозумів, тому просто кивнув та продовжив:

-Інколи. Ми з ним встигли здружитися за той час як він був тут. З ним все гаразд, і з сестрою також. Він здавався щасливим.

Цей невеличкий клаптик інформації був для мене як ковток свіжого повітря.Я справді рада за нього і сподіваюся, що він пробачить мене.

-Підемо перекусимо?

***

-Чому ти не їси? – Ітан жуючи свій гамбургер, показав на мою тарілку.

-Не маю апетиту.- я усміхнулася та запропонувала йому свою тарілку, він всього лиш підняв плечі та взявся за мою порцію.

-Так чому ти не ходиш до школи? Через них?- я не могла сказати правди, але кивнула у відповідь. Нехай краще так думає.

-А ігра? Там були тренери з університетів?-Він кивнув.-Ти вирішив в який хочеш?

-Угу.Ні в який.

-Тобто? Ти не підеш?

-Не бачу в цьому сенсу. А ти? Бейн казав що ти мариш Прістонським.

-Я не..Так. Хочу туди. – я сама зачепила цю тему, тим самим роблячи собі боляче. Ітан замітив та звузивши очі продовжив:

-Брехуха. Ти тоже не підеш.-я глибоко вдихнула.-Чому?

-Гроші,-випалила я перше що спало на думку, і ця відповідь, схоже, його задовільнила.-У нас не має на навчання.

-І що ти будеш робити?

-Поїду в Лондон. –моя відповідь дуже його здивувала.

-Лондон? Чим тобі Порт-Аран не вгодив?

-Це моя мрія. Буду там художником.- вперше я це сказала вголос. Ось це і справді причиняє мені біль.

-Непогано.- ми вже збиралися виходити, але я все таки запитала, що він планує робити.-Я так далеко не думаю, поживем побачимо.- він підморгнув і ми пішли.