Двері моєї душі

Глава 15

   Повністю розслаблений, навіть з ігривістю я тарабанив пальцям по коліну. По боках їхали ще 4 машини.

- Ти дізнався його слабкі місця?

- У нього є донька. - а це вже інтересно.

- Скільки?

- Сімнадцять. Його сім'я не знає, чим він займається. Робить з себе сім'янина. - водій почав сміятись.

- Тобто вона ще в школі? - мені було всеодно на Отару, мене інтересувало інше. Гра, яка буде.

- Я знав, що тебе це заінтересує. - він почав сміятися. - Синку, ти знов підеш у школу.

- Так це і є моя робота? Я тут для цього?

- Ти тут для того, щоб зламати життя, його життя, пробравшись в сім'ю. А з дівчиною роби, що хочеш, головне пам'ятай - винятків не має. В кінці вона має бути мертвою,але перд тим заробити нам грошей,всю суму яку завинив її батько і відсотки також. Хоч якась користь буде. - байдуже махнув рукою Габріель. Машина зупинилася.

- Сиди в машині, Крістіан. Я подам знак. - Габріель вийшов з декількома людьми з банди.

Я ненавидів бездіяльність. Уважно наглядаючи за всіма, я почав вивчати місцевість та всі криші. На зустріч до Габріеля вийшов чоловік, доволі молодий, років двадцяти п'яти, з приблизно п'яти денною щетиною. Навіть звідси, я бачив як він нервував. Його люди були такі ж молоді.

- Як шкода, такі молоді. - засміявся я сам до себе. Мої руки так і чесалися. Не витримавши, я вийшов з машини. Мій погляд проходив по всіх, Габріель глянув у мій бік, а хлопець направив на нього пістолет.

Одразу невагаючись, я вийняв пістолет зза поясу та вистрелив прямо в голову хлопцеві, червона пляма сочилася з його чола, а я мимоволі усміхнувся, та почав стріляти у всіх кого бачив, і тут почалася перестрілка.

- Кріс, - Джейден вистрілив у когось позаду мене, обернувшись я побачив неподвижне тіло молодого хлопця. В знак вдячності я кивнув йому.

Як виявилося їх було мало. Навіть підозріло мало. Вони або тупі, або реально надіялися на долю. Іншого пояснення я не находив. Вони самі зайшли в логово звіря, знаючи це прекрасно. Банда Габріеля одна з найвпливовіших і всі знають його репутацію та головне правило. Нікого в живих.

Коли все закінчилося, наші люди почали перетягати тіла. До мене підійшов задиханий Габріель. Я почав сміятися.

- Старий. - він штовхнув мене в плече.

- Бачу ти в хорошому настрої.

- Хто вони? Їх було надто мало, такі молоді.

- Ти ж знаєш, я прибираю всіх з шляху, вони думали, що можуть так легко забрати мою імперію? - він засміявся. - Кучка наркоманів, які купивши пістолет, не навчилися ним користуватися, як і мізками.

- Я б хотів приступити вже завтра до роботи.

- Тоні, принесе тобі всю інформацію.