Двері моєї душі

Глава 2

20 вересня 2019 рік

Ніхто не хотів давити на мене, але по іншому вони не вміли. На наступний день після того як я проснулася, до мене заходила поліція, батьки дуже хвилювалися. Можливо це помилка, але я не розказала правду. Не знаю, чи повірили вони мені, але з дня в день, я повторювала одну і ту саму історію, та вперто стояла на своєму. Проспорила та стрибнула зі скелі у воду.

Щоб мені повірили, прийшлося попросити мого хлопця підтвердити ці слова. Він погодився та майже не задавав питань, що й не дивно. Дуайт навіть не відвідав мене. Ні мої подруги, ні він. Я розумію, що вони заняті, так як це випускний клас, скоро осінній бал і інші дурнички, але відчуття самотності не покидало мене. Проте я вдячна своєму другу Бейну, що навідував мене кожного дня.

Ці 10 днів в лікарні були одними з найскладніших в моєму житті. Я відчула все що не відчувала в інші дні. Страх,самотність, можливо і радість.

Я сиділа у залі очікування та дивилася у стелю, чекаючи поки батьки підпишуть всі потрібні папери. Єдине що заставило мене відволіктися від розглядання тріщин у бетонні, це Джонні, який стрибав від радості, адже тепер я буду знов гратися з ним.

Коли батьки закінчили, ми пішли у наш мінівен. Мама з татом йшли позаду, а я з братчиком тримаючись за руки, попереду.

Я знала, що вони стримувалися весь день, але розуміла, що рано чи пізно прийдеться відповісти на це. Першим не витримала мати. Я ставила на те, що вона протримається довше.

- Кейт, я все розумію, але так не можна. Так у твоєму віці я також робила багато дурниць, але у твоєму випадку все могло закінчитися сумно. - Я хотіла відповісти, що у її випадку взагаліто теж, але не могла при маленькому, і цим я б тільки погіршила ситуацію. Тому просто мовчки кивала, та не відводила погляду від вікна, в якому сірі пейзажі змінювалися з пляжу на ліс.

-Що це за друзі такі були? Мінді та Хлоя не знали де ти. А Бейн взагалі собі місця не знаходив.

- Друзі Дуайта. - я знала що тато з мамою його одобрюють, тому було два виходи зщ цієї ситуації. Вони заспокоються або ж змінять думку про невинного хлопця, що гадаю, вони вже зробили. Проте, на моє щастя, та великий подив, вони трішки розслабилися.

- Дуайт був? Чому він не піднімав трубку? - Я лиш кивнула. - Кейтлін, я все розумію, принаймі хочу зрозуміти, але щоб такого більше не повторювалося. Заборонити спілкуватися з Дуайтом я не можу, але не водися з його друзями та не втрачай голови.

-Амелі, припини. Нам всім зараз складно. Вже неважливо що трапилося. – тато вперше за весь день подав голос. Його слова все таки заставили маму заспокоїтися, і вона просто нервово дьоргала ручку сумки.

Нарешті, ми підїхали до будинку. Єдине що мені хотілося, вийти з цієї душної машини, яка просякнута моєю брехнею та трусливістю.

Та тільки я переступила поріг, як мене оглушив вибух, який заставив мене підскочити та позадкувати різко назад, через що я стовкнулася з чимось твердим. що схопило мене за лікоть, спасаючи від падіння, від чого я почала кричати, а дихання збилося. Легені хапали повітря, а в очах починало темніти. Все було наче в пелені. Але схвильований голос мами вивів мене з цього стану.

Я відчула як холодний скляний стакан торкнувся моїх губ, а згодом як прохолода розлилася всередині.

Коли я вже розплющила очі то сиділа на дивані, та замітила, що вся підлога у різнобарвному конфеті, усюди шаріки, а Мінді з Хлоєю тримали плакат, Бейн відвів вбік Джонні. Дуайт тримав стакан, а мама з батьком дививилися на мене з великим страхом у очах. Мені так соромно, я спортила весь сюрприз, вони так старалися.

Зі мною таке вперше, але це було надто несподівано, а після тої п'ятниці, я не можу не бути обережною.

- Кейті, з тобою все гаразд? - мама присіла та взяла мене за мої холодні руки. Я кивнула.

-Вибачте, що спортила весь сюрприз..- не давши мені договорити Хлоя почала енергійно розмахувати руками, як часто це робила.

- Ніі, навіть не думай, це ми тебе налякали. Я й забула, що ти не любиш сюрпризів.

Це була брехня і вона це знала, але так гадаю, дівчина хотіла заповнити тишу яка наповнила будинок.

- Я не знаю чи доречно тепер..- Дуайт почав, але запнувся, коли я глянула у його темні очі.

- Що доречно?.-

- Дуайт, не зараз - мама кинула грозний погляд на нього.

- Перестаньте робити вигляд, що мене тут не має.

- Вони зробили вечірку сюрприз для тебе, я не позволяла, але..а тепер тим більше. Тобі все ще погано.

Я видихнула, так як остання вечірка залишила свій слід, але розвіятися було б непогано.

- Кейт ні, я знаю, що ти задумала. Яка я буду мати, якщо відпущу тебе на вечірку, після того як ти виписалася з лікарні.. на хвилинку, після минулої вечірки!

- Найкращою?