Двері моєї душі

Глава 7

29 вересня 2019

Піднявши важкі від сліз повіки, я побачила на будильнику 14:53. Коли я вернулася, то ще з півночі згадувала всі події, які відбулися останнім часом, та складувала всі пазли докупи. Між Мінді і Дуайтом все почалося тиждень тому точно, можливо, й скорше. У пам'яті появляються кусочки спогадів. Хлоя і Мінді хотіли мені щось сказати, але весь час щось заважало, або хтось. Та й Мінді ходила останнім часом дуже сумна та поводилася відсторонено.

Я різко заставила себе встати, бо чим більше я лежала, то більше думала про все. Підійшовши до дзеркала, я побачила чудовисько. Повіки розпухші, макіяж розтертий по обличчю, а очі червоні та...пусті. Я вирішила прийняти душ, сподіюваючись, що це хоч якось покращить ситуацію.

Холодні струї води полилися по моєму обличчю. Холод. Який же він мені приємний. Чому ж я не можу бути холодною і всередині та по відношенню до інших? Я ставилася до всіх так тепло та по-доброму, а що ж я маю? Біль та численні втрати. Я зовсім одна. Наскільки це смішно та жалюгідно.

Стоявши під цим 'дощем', який складався з холодної води та моїх гарячих сліз, я побачила на собі синяки. Більшість були на стегнах, та деякі простягалися по тулубу, але найбільш замітним був синяк, який знаходився на зап'ясті. Фіолетовий з червоними вкрапленнями відпечаток пальців. Не знаю кому ці відпечатки належали, Майклу чи Ітану, який весь час мене зупиняє, схоплюючи за зап'ястя.

У шафі я найшла своє любиме худі, та вділа його з спортивними легінсами. Максимально комфортно. Сьогоднішній день, точніше його решту, я проведу дивлячися фільм чи серіал. Я ще не вирішила.

На вулиці з кожним днем ставало холодніше, хоча зараз тільки середина осені. Але у мене появився осінній настрій. Я пішла на горище. Тут досить темно, тому я йду до середини, щоб потягнути ланцюжок та ввімкнути лампу. Скільки мама б не просила батька зробити тут ремонт, він відмовлявся пояснюючи це тим, що не бачить у цьому жодної користі. Навіщо робити ремонт там де ми скидаємо все непотрібне. І він правий. Мені подобаються такі горища, вони як у фільмах жахів, моторошні, але прекрасні по своєму.

Я пішла у дальній куток, до коробок із ковдрами. У ній я знайшла в'язаний білий плед та кілька подушок з наволочками такого ж типу. Ще мені потрібна була гірлянда з теплим світлом. Кожна коробка була підписана, тож я почала шукати у тій, яка була підписана "Різдво" .Але мою увагу привернула інша коробка, вона стояла позаду і була невелика за розміром. Порівняно з іншими коробками вона була не запилена, і скотч був 'свіжий'. Як тільки я почала відривати скотч, почула голос батька.