Двері моєї душі

Глава 14

До

Крістіан

16 липня 2019 рік

Двері з темного дерева відкрилися. Кімната була зроблена у темних тонах, на стінах панелі з такого ж дерева що й двері, такий ж стіл стояв посередині кімнати. За ним сидів чоловік років 45. Чіткі скули, чорняве волосся, де подекуди проявлялася сивина. Вигляд у нього був втомлений.

Чоловік роздратовано розмовляв по телефону, одночасно жестикулюючи. Почувши скрип дверей, він підняв свої блакитні очі, та побачивши хлопця, і одразу змінився у лиці, усміхнувшись та закінчив розмову.

-Крістіан.- чоловік тепло усміхнувся та підійшов, обнявши сина та одночасно хлопаючи його по спині, теж саме зробив і хлопець. - Я так давно тебе не бачив.

- Мені сказали, що ти хотів мене бачити. - хлопець також усміхався, ніби не вірячи тому що стоїть тут.

- Так, виявляється з тобою складно зв'язатися. - він почав самовдоволенно усміхатися, наче це його заслуга. - Тільки не мені. У мене є справа.

- Точніше робота? - з ноткою сарказму Крістіан поправив чоловіка, але він це проігнурував.

- Пам'ятаєш Отарі? - хлопець коротко кивнув. - У нас недавно були переговори. - тяжко видихнувши, він продовжив. - Я втратив людей. І Саймона в тому числі..

Ці слова наче дзвін пролунали у голові Крістіана. Він не вірив своїм вухам. Як цей чоловік, який здається б міг пережити та перевалити всіх, помер? Хлопець міг би пустити і сльозинку, адже це була одна з найближчих йому людина, але він давно перестав показувати свої почуття, лиш тоді коли це було потрібно, щоб порозважатися.

-Він не страждав? - Чоловік лиш мовчав.

- Так ось, Крістіан, мені потрібні люди, а головне перевірені. Я б хотів, щоб ти повернувся.

- Якщо ти не забув, я поїхав, лиш тому що ти просив. - Кріс, лиш безразлично дивився у вікно позаду Габріеля, та розгілгся у крісло, що стояло перед столом.

- Я знаю, тепер ти мені потрібен тут.

Хлопець закусив губу, роздумуючи над цими словами. А тоді підняв свої зелені очі, зустрівшись поглядом з батьком, і кивнув.

Крістіан не був говіркий. Інколи можна було подумати, що він бездушний і що йому всерівно на все. Але була річ, яка заставляла його щось відчувати. Гра.