Хель все ще хникав, хоча я начарував йому теплий плед й накинув на плечі. Неймовірно вразливий омега, так і не скажеш, що з нього вийшов гарний маніпулятор.
Спочатку, залишившись наодинці, ми мовчали, але Хель знову почав плакати, а я не знав, що мені треба робити, тому чекав, коли він закінчить. А він все не кінчав. Я зітхнув. Почувався паршиво. Ненавиджу, коли комусь погано через мене, моє сумління штука дивна. Нехай я ненавиджу Хеля за те, що він зробив, але ж я не бажав йому зла по-справжньому.
— Ти ще довго плакатимеш? — поцікавився я.
— Так, — прогудів він, тикаючи обличчя у свої маленькі долоні.
— Я дуже винен перед тобою. Хотілося б прикритись тим, що на мені були чари, але це не так. Все ж таки я діяв виходячи від своїх таємних бажань чи емоцій, сам ще не зрозумів.
— Повір, багато омег хотіли б мене вбити, — і знову схлипнув.
— Я бета.
— Що?.. Хіба не...
— Сам нещодавно дізнався, — я намагався не дивитись на Хель, бо теж розплачусь. — От і ходив нервовий. Але це не важливо. Блейз правильно сказав, стать — це другорядне, я просто драматизую.
Хель знову захникав. Та що я не так сказав? Дивно, адже я намагаюся підбирати влучні слова і таке інше... Може, добре, що я не омега? А то був би таким же емоційним.
— Поговоримо нормально, — сказав я. — Годі вже плакати.
— Нам нема про що розмовляти, — відрізав він.
— Тоді б ти не сидів біля мене, а встав би та пішов би, — я простяг руку, в ній виникла чиста біла хустка, яку я запропонував Хелю, а він нерішуче потягся за нею. — Відкинь старі образи хоча б зараз. Знаєш, ти теж добренько пошматував мені нерви.
Хель витер сльози хусткою, а потім вже заговорив:
— Ти все одно не повіриш мені. Мені ніхто не вірить.
— Ну, тут ти заслужив.
У відповідь він замовк, ніби не знає, що сказати. Напевно, мені варто розпочати нашу розмову інакше.
— Ти сказав, що Блейн ...
— Це правда! — різко почав виправдовуватися Хель. — Зараз він змінився, але раніше був просто нестерпним!
— Так, я знаю, — кивнув я. — Він змінився, бо закохався в одного альфу, завів друзів, і потреба в дурній поведінці відпала.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Казки в реальності
FantasyГерої казок цілком реальні. Вони живуть у Гріммвілі, чудово прикидаючись звичайнісінькими людьми. Навіть своїх дітей виховують як звичайних. Здавалося б, а чому Мелорі з татом переїхали сюди? Але, виявляється, йому теж випала доля героя. ДРУГА ЧАСТИ...
