Казки в реальності

Глава 39

Абель завмер на місці, вдивляючись на омегу, який щойно вийшов із блискучого порталу.

Четвертий Фейрі всім своїм виглядом більше схожий на весельчака, який виглядає набагато молодшим за свої роки та помітно відрізняється інфантильністю. Як він може іменуватися лиходієм, маючи таку милу і навіть невинну зовнішність? Я не так його уявляв.

Напевно, Абель теж здивований цим відкриттям. Але, варто сказати, очі йому явно від тата дісталися. Я не про те думаю. Напевно, просто намагаюся знайти відмінності чи подібності між цими двома, аби зрозуміти хто на чиєму боці. Ноги, як і раніше, не слухалися, а руки тремтіли чи то від холоду, чи то від нервів. Нині я як безпорадна лялька.

— В-і-іле-е! — голос фейрі, лунав дзвінко і так голосно та несподівано, що я здригнувся, ніби оголосили тривогу.

Верджіл, мабуть, сам не встиг збагнути, як опинився в настирливих обіймах. Інакше хватку Четвертого Фейрі не можна назвати, він ніби й не хоче бути ніжним навмисно. Я ніколи не думав, що між Верджилом та Четвертим Фейрі щось було. А може, й не було? Але щось мені підказує, що Вільям нам не все розповів.

— Сандре! — Віл моментально усунув цього омегу від себе, а сам насторожено позадкував. — Що ти тут робиш?

— Відчув портал перш за всіх, мені пощастило, — і весело підморгнув. — Я хочу влаштувати тут те саме, що й завжди! А ти хіба не сумував без мене? Та годі, я ж знаю, що всередині ти той самий йолоп, який керується... кхем... добром.

Остання слово Сандре вимовив так, ніби це була непристойна лайка. А потім весело посміявся, не зважаючи на оточення.

— Сандре, йди назад в портал, — містер Верджіл говорив акуратно та без різких рухів, наче перед ним тигр на арені. — Ти не знаєш, що тут відбувається...

— Ой та закрий рота, зануда! — а потім Сандре зазирнув йому за спину, дивлячись саме на Абеля. — То це мій син?

Цікаво, що зараз відбувалося в голові самого Абеля? Він так давно хотів побачити власного тата, а зараз видався такий момент, але він взагалі не знає, як реагувати. Тільки округлив очі й дивився перед собою, ніби не розуміючи, чого йому чекати далі.

— Знаєш, — Верджіл перегородив дорогу до Абеля рукою, — ти дуже не вчасно.

— Ти просто ображений, що я народив не від тебе, — якось по-дитячому промовив Четвертий Фейрі. — Агов, а пам'ятаєш, як ми працювали разом? Це було весело! Мені подобалося тебе підставляти! А як я тобі зіпсував заклинання, і твої чари припинили діяти опівночі? До речі, коли це було?