Брендан провів мене до актової зали, яка знаходилася поруч зі спортивною. І, боже, тут місця вистачить на цілий справжній театр! У моїй попередній школі теж не слабо підійшли у плані оформлення, але тут, здається, виклалися по максимуму.
Помітивши, як я розглядаю навіть розписну стелю, Брендан усміхнувся з виглядом мудреця:
— Адміністрація школи приділяє багато уваги творчому розвитку своїх учнів. Розумієш, творчість робить з нас неповторні індивідуальності.
— Круто... — прошепотів я, пересуваючись за ним.
Третій суддя, як виявилося, є досить цікавим альфою з невисоким ростом, але високими амбіціями. Це тому, що він схопив мене за руки, як тільки побачив, і одразу представився:
— Ганс Адалхарт! — альфа з каштановим волоссям більше був схожий на якогось режисера, особливо через овальні окуляри і накинутий на плечі легкий светр. — Якщо ти не знаєш, то без мене не проходить жоден виступ. Так вийшло, що я єдиний, кому під силу оцінити справжні таланти. Так би мовити, відрізняти самородки від самовиродків.
Я запитливо глянув на Брендана, той сміявся в кулак з Ганса. Ну гаразд, мало, що там на умі у цих альф.
— Що ж... Я Мелорі Ліндгрен.
— Яке милозвучне ім'я! — розпинався Адалхарт. — З таким ім'ям ти маєш чудово співати!
Тут мені стало ніяково:
— Я погано співаю. Дуже погано.
— Не страшно. Просто даремно тебе так назвали, — знизав Ганс плечима.
— Чому це? — не відстав я, і одразу перейшов у наступ: — Мелорі означає «невдалий» чи «нещасний». На мою думку, з таким значенням мені краще ніколи не виходити на сцену. Тому, прошу, не кажи, як не знаєш.
Брендан пирснув від сміху, бо обличчя Ганса витягнулося за лічені секунди, а потім сказав, поклавши руки мені на плечі, ніби представляючи мене публіці:
— Оце диво — не простий омега. Зачепи його та він тебе швидко на місце поставить.
— Що? — не зрозумів я. — Але що я не так сказав?
— Всеі так. В тому й річ, — усміхнувся Брендан. — Почнемо наш відбір. Чим скоріше, тим краще.
І ми сіли на свої місця.
Судячи зі списку, нам доведеться просидіти тут допізна. Але я сам погодився побути одним із суддів.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Казки в реальності
FantasiГерої казок цілком реальні. Вони живуть у Гріммвілі, чудово прикидаючись звичайнісінькими людьми. Навіть своїх дітей виховують як звичайних. Здавалося б, а чому Мелорі з татом переїхали сюди? Але, виявляється, йому теж випала доля героя. ДРУГА ЧАСТИ...
