Я та Белль приїхали в особняк родини Пендрагонів. Я зробив вигляд, що допомагаю нести стопку книг, хоча, як на мене, Белль міг би впоратися й самому. Він подзвонив у двері і тихо нагадав мені, щоб я поводився стримано та не зривався по дрібницях, мовляв, все ж добре, нема чого переживати.
Двері відчинив Гвіневр. Мабуть, сподівався побачити тільки старого друга, але помітив і мене. Він виглядав змученим, а не просто втомленим.
— І ти тут! — він схопив мене за плечі, хоча раніше такої безцеремонності за ним не замічалося. — Хвала богам! Мелорі, я знаю, що між тобою та Бренданом щось скоїлося, але заради всього святого, поговори з ним!
— Що?..
Я знову почав турбуватися за цього ненормального альфу, який вже вимотав мені всі нерви.
— Він зачинився у своїй кімнаті і не хоче виходити, — Гвіневр потягнув мене до будинку. — Артур намагався, справді, намагався! Але він розгубив всю свою суворість, коли побачив Брендана таким розбитим!
— Розбитим?.. — у голові не лягало.
— Через що?
— Він не каже, — Гвіневр повів мене сходами на третій поверх. — Він не хоче ні з ким говорити, але ти... Думаю, ти єдиний, хто зможе вправити йому мізки, — він з надією глянув на мене. — Що б між вами не сталося, благаю тебе про допомогу. Нехай мій син здається всім таким зарозумілим, але насправді... Господи, та ці альфи гірші за дітей!
Я здивувався:
— Чи не ви розповідали мені про надійність альф?
— Але це не заважає їм бути вразливими дітлахами, правда?
Ми зупинилися біля важких дверей із червоного дерева. Мені стало страшно, бо я не знав, що казати Брендану.
— Я залишу вас, — сказав тоді Гвіневр. — Мелорі, прошу тебе, допоможи йому.
— Я допоможу, — впевнено кивнув я.
Гвіневр поспішно пішов, щоб не втручатися в наші розбірки або просто не бентежити. Та якщо такі суворі батьки не зуміли допомогти, то що зроблю я?
Потрібно його підбадьорити, але як? Якщо я дізнаюся, що у Брендана депресія, то я знову збожеволію. Чому я взагалі так про нього дбаю?
Набравши більше повітря, я постукав у двері. Виявляється, такі товсті двері трохи приглушують звуки, ну та гаразд.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Казки в реальності
FantasyГерої казок цілком реальні. Вони живуть у Гріммвілі, чудово прикидаючись звичайнісінькими людьми. Навіть своїх дітей виховують як звичайних. Здавалося б, а чому Мелорі з татом переїхали сюди? Але, виявляється, йому теж випала доля героя. ДРУГА ЧАСТИ...