Казки в реальності

Звана вечеря

— Жахливо! Просто жахливо, Фаїне! — так почався мій ранок.

Я скаржився своєму собаці, сидячи на підлозі і взявшись за непричесану голову.

— Сьогодні вечеря з невідомим залицяльником тата, а я проти! Я ж не можу йому так сказати, правда? Але боюся, що вечеря пройде несолодко, адже я буду один на полі бою! Мені терміново треба захворіти! Скажімо, зламати ногу та переконтуватись в лікарні!

Фаїн сидів та махав хвостом, уважно вислуховуючи слова, але явно не розуміючи їх. Йому просто радісно, ​​що він зміг привернути увагу. Я дивився на Фаїна, він на мене. Круто бути собакою: ти просто радієш, а чому не знаєш.

— Мел! — тато постукав у кімнату. — Ти прокинувся?

Фаїн загавкав перш ніж я відповів, та почав бігати по кімнаті, попутно тягаючи мої тапки, на що я негайно зреагував:

— Ні! Фаїне, віддай! Фу! Та чому ти на «фу» не реагуєш?

— Отже, прокинувся, — енергійно зауважив тато з іншого боку дверей. — Що ж, заспокой Фаїна та спускайся, доки я не з'їв усю піцу. — А на вечерю що?

— М-м... Чорт... Може, замовити китайську їжу?.. — і пішов, розмірковуючи, що краще подати на стіл.

Власноруч у нас готувати не прийнято, хіба коли немає вибору. Сьогодні субота, день, коли можна відпочити від школи. Завтра конкурс талантів, тож деякі пішли до школи, щоб прикрасити актову залу. На щастя, я один із суддів, тому мені можна ледарити. Але не зовсім так.

Увечері до нас на вечерю прийде незнайомий мені альфа, який зацікавлений татом. Міріам може називати це як завгодно, але я не хочу собі вітчима!

Так, егоїстично, та й що з того? Мені шістнадцять, я ще дитина!

До вечері ще залишався час, і я не міг знайти собі місця. Про що Міріам думав, коли запросив альфу, не порадившись із рідним сином?

— Ні, ви подивіться на його обличчя, — тато склав руки на грудях, спостерігаючи, як я мляво граю в «Рослини проти зомбі» на телефоні, хоча телек навпаки кричить про прогноз погоди та новий блокбастер, який хтось там схвалив. — Ти хоч і мовчиш, але всім своїм виглядом демонструєш те, як тобі не подобається витівка з вечерею.

— Та я щасливий, — прогудів я, так і не зумівши підлаштувати правильний тон.

— О ні, юначе, ти ж знаєш, що я не переношу такий твій вигляд, — нарешті! Я думав, що не зможу зламати його дух. — Я дам тобі гроші, і ти можеш піти погуляти з друзями до вечері, як тобі?