— ...Ну, повернувся цей Мерлін і що? — Абель роздратовано прямував за Вілом, поки наставник заглядав у кожну кімнату в їхній квартирі. — Може, віддати йому Сандре?
— З глузду з'їхав? — Вільям знайшов потрібну кімнату і зупинився, дивлячись усередину, ніби подумки прикидаючи, куди переставити меблі. — Як би там не було, заклинання столітнього сну — заборонене та небезпечне. Навіть для його винахідника. Сандре зараз абсолютно безпорадний рівно на сто років, а все через нас. Абель, — випередив він хвилю обурення, — я не кажу, що ти вчинив погано. Навпаки. Це був зухвалий та сміливий вчинок, ти обернув свій запальний характер собі на користь. Але навіть якщо й так, то за всі свої вчинки ми маємо відповідати.
Абель склав руки на грудях та демонстративно насупився, показуючи все своє обурення через один погляд і лаконічне:
— Він заслужив!
— Я розумію твою образу на нього, — Віл старався говорити ввічливо, він навіть не чекав від вихованця повної покірності, і не карав би його за те, що він приспав Сандре. — Але він таки через нас застряг у цьому світі, правда? Просто залишимо його в окремій кімнаті. Я не наполягатиму, щоб ти заходив і прибирався там.
— Але ж це вже занадто! Нехай він мені тато, але далеко не батько! Мій батько – ти, і ти чудово це знаєш!
— Так... — Вільям Верджіл трохи розгубився через приємні слова. — Мені втішно, що ти зараз це кажеш, але ти мене не переконаєш. Ти бачив, що сталося з Орденом, коли вони впізнали Моргана? Він, звичайно, той ще негідник, але ніхто не дав йому розповісти, що, власне, сталося.
— Ну, Сандре зараз поза зоною досяжності, він не розповість точно, — шикнув Абель. — Я не хочу, щоб виявилося, що ти досі небайдужий до нього, зрозумів?
— Справа не в цьому...
— Сподіваюся, ти кажеш правду. Достатньо вже секретів, добре?
— Мені дуже шкода, що я не розповів тобі, що трапилося насправді, — Віл говорив від щирого серця, але він не знав, як підтвердити свої слова: — Давай я відпущу тебе на карнавал? Він ще не скінчився, ти можеш повеселитися, а я сам усе облаштую для непроханого гостя. Я навіть дозволю тобі затриматись після феєрверку!
Абель зрозумів, що це просто спроба задобрити його, і нехай вона очевидна, але дуже цінна — Віл буває надто суворим, він рідко відпускав Абеля гуляти без нагляду (а то ще наробить лиха), а тут така розкіш! Тому Абель зробив вигляд, наче думає, а вже потім протягнув:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Казки в реальності
FantasiaГерої казок цілком реальні. Вони живуть у Гріммвілі, чудово прикидаючись звичайнісінькими людьми. Навіть своїх дітей виховують як звичайних. Здавалося б, а чому Мелорі з татом переїхали сюди? Але, виявляється, йому теж випала доля героя. ДРУГА ЧАСТИ...
