На шляху до твого серця

Розділ 37

Амелія

Щойно ми приїхали до бабусі, то вона з порогу нагодувала нас і пригостила своєю випічкою. Даніель був трішки здивований тим, як моя сім'я добре прийняла його, адже всі буквально не відходили від нього.

- Твої родичі неймовірні, - промовив Даніель, коли ми вийшли надвір і сіли у невеличцій альтанці.

- Дякую, - з посмішкою відповіла я і сіла на лавку. - Вони тебе ще не втомили?

- Є трішки, - відповів хлопець, розслаблючи тіло. - Твоя мама дуже хороша людина.

Ми сиділи в тишині, насолоджуючись спокоєм і співом пташок. Ще тільки середина липня, тому їх тут було багато.

Ми чуємо, як до воріт під'їжджає автомобіль, після чого водій сигналить. На вулицю одразу вибігає мій молодший брат і відчиняє ворота.

На територію будинку заїжджає автомобіль мого старшого брата. Він зупиняється і звідти виходить брат зі своєю дружиною.

- Привіт, малий, - промовляє хлопець, обіймаючи його. - Знайшов вже дівчину?

- Прошу, тільки не ти. Мене Амелія вже дістала з цим запитанням.

Брат сміється разом з дружиною і дістає речі, а я досі сиджу, не знаючи, що робити. Ми дуже давно не спілкувалися.

Точніше після появи Андрія рік тому.

- Ти підеш до нього, чи так далі і будеш сидіти? - запитує Даніель, підіймаючись.

Дивлюся на нього, сподіваючись, що він не змусить мене піти.

- Амеліє, -звертається до мене, присідаючи поруч. - Він твій брат. Ваша сварка це дрібниця. Я впевнений, що він давно тобі пробачив.

- А що, якщо ні?

- Тоді я буду поруч, ти ж це знаєш. Я буду поруч не дивлячись ні на що.

Він торкається моїх рук і стискає, показуючи підтримку, після чого підіймається і цілує в чоло.

- Ти зможеш. Це не найгірше, що може статися, - додає хлопець і тягне мене за руки. - Ти впораєшся. Ми разом впораємося.

На моїх очах підступають сльози і Даніель миттю витирає їх пальцями, щойно вони починають текти по щоках, після чого ми йдемо до всіх.

Мої батьки по черзі обіймають брата та його дружину у якої було видно невеличикй животик.