На шляху до твого серця

Розділ 12

Даніель

Приїхавши до готелю, я побачив, що на годиннику вже була майже друга година ночі. Я не очікував, що моя поїздка так затягнеться. Їдучи сюди, я мало не заснув за кермом. Це точно була погана ідея — спонтанно їхати з друзями на відпочинок.

Звичайно, я міг би зайти з чорного входу, але мені хотілося побачити Амелію. Навіть просто пройти мимо, побачити її. Я не можу пояснити свою тягу до неї. Це точно було не кохання, а скоріше всього звичайна зацікавленість. Зазвичай дівчата самі мало не стрибали мені на шию, а ця дівчина було такою впертою і пихатою, що я не міг відпустити її.

Зайшовши до готелю, я побачив те, чого взагалі не очікував. Амелія грала на роялі. Знову. Але цього разу щось змінилося. Я не бачив, щоб її тіло було напружене. Вона була майже розслабленою.

Підійшовши до неї я став прислухатися до композиції. Ще з перших нот я впізнав, що це «Experience» Людовіка Ейнауді. Мене здивувало те, з якою легкістю вона це грала. Мало того, дівчина грала взагалі без нот!

Я став задивлятися на Амелію. На її вираз обличчя, на її губи, ніжні руки та ледь помітну посмішку крізь сльози. Мені так кортіло підійти до неї, зупинити її, витерти сльози і обійняти. Але я цього не хотів робити. Я насолоджувався її грою та нею самою.

Майже на середині композиції я підійшов до неї ззаду і протягнув руку до клавіш, щоб зіграти дуетом. Згодом я сів поруч і взяв всю партію правої руки на себе. Амелія підійняла свій погляд на мене, але я не подивився у відповідь. Я взяв її праву руку і переплів наші пальці.

Це так чудово — торкатися її.

Слухаючи, як ми граємо, я забув взагалі хто я, де ми, і згадав як це — бути щасливим. Досить довгий час я не міг знайти ту саму гармонію спокою та насолоди, але я її знайшов у ній. Амелія — моя особиста гармонія, моя насолода, мій спокій, моя музика, композиція, написана для мене, яка буде ідеально лише у дуеті зі мною.

Завершуючи композицію, я вслухався у кожну останню ноту. Пальчики Амелії тряслися, нажимаючи кожну клавішу. Вона не тільки вміла грати, а ще й відчувала усім тілом та душею кожну ноту, кожен звук. Амелія і її талант — дивовижне видовище. Вона і музика — це одне ціле.

Зігравши останні ноти, я обернувся до Амелії і витер її сльози. Вона так зачаровано на мене дивилася, що мені не хотілося її відпускати. Я не втримався, тому заправив пасмо неслухняного волосся за вухо, після чого обійняв долонями обличчя.