На шляху до твого серця

Розділ 25

Амелія

Даніель всю ніч спав у номері, доки я передивлялася різні фільми. Вночі було нудно. Не розумію, навіщо взагалі тут працювати усю ніч, якщо шанс, що хтось з гостей заселиться, менше 10%.

Вранці, перед тим як піти додому, я знову зустріла кур'єра.

— Знову квіти? — важко видихаючи повітря, запитую у нього.

— Востаннє. Обіцяю. У букеті є записка. Гарного дня.

Цього разу кур'єр надто холодний. Він не фліртував, не намагався поговорити, а лише віддав букет і пішов.

— До завтра, Амеліє, — посміхається Крістоф, вириваючи мене з роздумів.

— Так. До завтра.

Йду до виходу, тримаючи великий букет в руках. Закидую до рота улюблену м'ятну жуйку і роздивляюся квіти. Цього разу знову мої улюблені рожеві півонії і вони неймовірно гарні. Думаю над тим, щоб подивитися записку вдома, але зацікавленість бере верх наді мною і я відкриваю записку.

Привіт, Амеліє.
Сьогодні я хочу запросити тебе на вечерю. Обіцяю, що не буду чіплятися (тільки якщо ти сама цього не попросиш). За тобою приїде автомобіль о 7, біля входу до готелю, де ти працюєш.

Твій загадковий хлопець ♡

Я посміхаюся цим дурощам і кладу записку до кишені. Потрібно буде поговорити з Даніелем щодо цієї вечері. Я не хочу йти туди, не обговоривши це із ним. Та і не думаю, що взагалі гарна ідея йти туди. Хочу ступити крок, як бачу, що до готелю заходить Маркус. Він виглядає... не дуже, наче всю ніч пив алкоголь.

— Маркусе? Все добре?

Він підіймає на мене свій погляд. В його очах втома, сум та спустошення. Зовсім нічого радісного.

— Ні. Не все добре.

— Що трапилося? — я підходжу до нього і забираю пасмо волосся, яке лізе йому до очей.

— Яка тобі різниця, Амеліє, до чужих проблем? В тебе ж усе просто: спиш із Даніелем і він тобі все вирішує. Ти не знаєш, що таке бути у повному лайні.

Це звучить занадто голосно і зовсім не схоже, щоб це було навмисно. Він п'яний, а отже до кінця не розуміє своїх дій. Це погано.

На його голос обертається декілька працівників і починають косо дивитися в мій бік.