На шляху до твого серця

Розділ 33

Амелія

Україна.

Я поїхала з дому два місяці тому, а здавалося ніби пройшла вічність. Два місяці, як кардинально змінилося моє життя. Два місяці, які я змогла прожити якомога краще, але знову повернулася до стану, який був рік тому.

— Амелія!

Підіймаю голову і бачу Руслана, який посміхається мені і йде в мій бік. Я теж посміхаюся, біжу і обіймаю хлопця, кладучи маленьку валізу біля себе.

— Я так сумувала, — тихо промовляю йому, відчуваючи його тепло.

— Я теж сумував, дівчинко.

Деякий час ми обіймаємося, тому що мені дійсно це було потрібно. Руслан — це той, хто завжди був поруч. І без нього я вже не та Амелія, якою мене всі знають.

Руслан забирає мою валізу і ми прямуємо до його автомобіля, що стояв на паркінгу.

— Де Анна? — запитую.

— Поїхала обирати весільну сукню, — посміхається хлопець. — Останні тижні вона проведе вдома.

— Ти щасливий поруч з нею?

— Так. Цілком.

Я посміхаюся, радіючи за друга, після чого ми сідаємо в автомобіль і їдемо до Руслана. Мої батьки, як виявилося, поїхали до моєї бабусі і проведуть там цілий місяць. Тож я буду жити ці три дні у Руслана, а потім повернуся на роботу.

— То що, ти приїдеш на весілля одна? — запитує друг, щойно ми залишаємо територію аеропорту.

— Не знаю, — зітхаю. — Все складно. Даніель наче і піклується про мене, після того як кинув, але не поспішає повертати стосунки.

— Він — справжнє лайно, якщо кинув таку дівчину, як ти. Досі не розумію чому він це зробив.

Я не розповідала йому про Федеріко, але планую це зробити поки знаходжуся тут.

— Які у нас плани на ці три дні?

— Я пропоную сьогодні повеселитися, перш ніж наступні два дні ми проведемо в сльозах.

Він намагається жартувати, але ми обидва розуміємо, що Руслан правий.

— До речі, у мене для тебе є сюрприз, — посміхається хлопець.

Щойно ми приїжджаємо до його квартири і заходимо туди, Руслан кладе валізу, а я йду на кухню. Мене мучила спрага через спекотні літні дні.