На шляху до твого серця

Розділ 26

Амелія

— Якого біса?

Не можу в це повірити. Він весь цей час дарував мені квіти! Ось чому він так спокійно реагував на мої розповіді про них.

Підіймаюся з ліжка і виходжу з кімнати, тому що не витримаю сьогодні ще одного скандалу. Даніель йде слідом за мною, намагаючись зупинити.

— Амеліє!

— Відчепися. Не хочу зараз говорити.

Хутко взуваю кросівки, хапаю сумочку, яка стояла тут, і відчиняю двері будинку, виходячи з нього.

— Амеліє, куди ти йдеш?

— Додому. Не видно? З мене досить на сьогодні.

— Не йди, будь ласка, — він хапає мене за лікоть, але я вириваюся. — Амеліє, послухай. Дай мені все пояснити. Тим паче, надворі злива. Я тебе не відпущу під неї. Ти застудишся.

— До біса, — відповідаю йому і йду під зливу.

Дощ не такий сильний, як міг би бути, тому дійти додому буде не проблема. Мені зараз навіть було байдуже на те, що я жила в іншому кінці міста. Я хочу заспокоїтися перед тим, як ми про це поговоримо. Але зараз я дуже зла на нього. Звичайно, квіти це гарний жест, але я б хотіла, щоб він це не приховував.

Даніель

Потрібно щось робити. Амелія дуже роздратована і в такому стані з нею майже неможливо розмовляти. Але я мушу щось вдіяти, інакше це чортеня застудиться.

— Амеліє! — біжу за нею, промокаючи наскрізь під дощем.

— Я не хочу більше нічого чути. Я йду.

— Я кохаю тебе, — промовляю швидше, ніж встигаю подумати про це.

Вона повернулася і подивилася на мене так, ніби сумнівалася в тому, що я щойно сказав. Дідько, та я і сам собі б не повірив декілька тижнів тому. Але саме зараз я стою тут, перед нею, під цією бісовою зливою, зізнаючися у своїх почуттях до неї.

— Пробач мені, — додаю. — Я не хотів образити тебе.

Вона знову плаче. Бляха, скільки разів я вже бачив її сльози? Чому поруч зі мною вона стільки плаче?

Амелія є сильною дівчиною, з якою сталося багато поганого, але вона далі впевнено йшла по своєму шляху. Навіть зараз вона боролася з собою, хоч і плакала, але хотіла бути сильною переді мною.