Сторінки згорілого щоденника

Частина 2

Вона сиділа під дерев'яною спорудою, коли до неї наблизилися двоє хлопців. Незнайомець з ліфту та, як вона зрозуміла, Албі. Він показав слідкувати за ним і вони піднялись на самісіньку верхівку вежі.

- Мене звати Албі, - представився хлопець. - скажи, ти щось пригадуєш? Своє ім'я наприклад, чи як сюди потрапила.

Його голос низький голос здавався втомленим.

- Ні, нічого не можу пригадати. - вона відвернулась і поглянула на чудовий краєвид, що перед ними відкривався. - у всіх таке, чи тільки в нас?

- Так, це з усіма. - відповів Албі потерши пальцями повіки. - І'мя – це все що вони нам лишають, ви теж його згадаєте за декілька днів.

Чоловік поглянув вниз, схоже він все ще був вражений новиною, що новачків двоє.

- А що там? - поцікавився хлопець вказуючи на прохід між кам'яними стінами.

Албі подивився туди, а тоді повернувся знов до них.

- Слухайте, - почав хлопець серйозним тоном. - у нас є три правила. 1 – працюйте. Тут не місце неробам. 2 – поважайте інших ґлейдерів, бо без довіри вам тут не вижити. І останнє, ніколи не виходити за ці стіни. Ви мене зрозуміли?

Албі уважно й застережливо дивився на них. Дівчина кивнула.

- Гей, Албі. - гукнув хтось у низу, то був невеликого зросту юнак з кудрявим, каштановим волоссям

- Привіт, Чак, - з посмішкою привітався Албі, та зліз вниз до парубка. - покажеш їм де вони будуть спати, гаразд?

- Добре, ходімо зі мною. - він весело посміхнувся.

Хлопчик рушив з місця і вона зробила те саме. Чак виявився дуже хорошим хлопцем, був добрим та веселим. По дорозі щось розповідав про людей, яких вони навіть ще не знали. Чак згадав у своїй розвовіді, що сьогодні буде особливий вечір, та більше про це нічого не сказав. Вони підійшли до місця, де було безліч гамаків. Узявши дві міцні на вигляд тканини, які вже були підготовлені, він почав робити гамаки і для них.

- Тобі допомогти? - запропонувала дівчина, на що Чак посміхнувся.

- Ні, дякую, я впораюсь. - відповів він.

Вони провели в мовчанні хвилин десять, а потім Чак знову почав говорити.

- У нас у всіх одна й та сама історія, прокидаємось у ліфті, нас зустрічає Албі, ми згадуємо свої імена, і на цьому все, більше нічого. Албі нам усім допоміг... - він підвів і застиг з тканиною в руках.