Сторінки згорілого щоденника

Частина 10

Вони прибули до сховища вже о сутінках. Томас заснув ще десь на половині шляху, тож його довелося будити. Мінхо перекрикував шум і трусив хлопця, аби розбудити. Томас прокинувся і тоді вони вдвох побігли. Люди в костюмах, про яких їм досі нічого не відомо, стріляли в когось або щось. Коли вони призупинились та озирнулись назад, то побачили, що там біжать істоти схожі на людей, але щось з ними було не так.

- Швидше, тут небезпечно. - крикнув один з чоловіків

Коли Томас забіг до приміщеня, двері зачинилися. Хлопець оглядав приміщення, що більше нагадувало якийсь склад. Їх провели до однієї з кімнат цієї будівлі і закрили. Там був великий стіл, мішки з чимось, стільці, і багато бозна-чого ще.

- Вони ж не збираються тримати нас тут вічно? - обурилася Ліліт.

- Гадаю, що ні. - відповів їй Ньют.

Ця ситуація їй не подобалась, ці люди теж їй не подобались, хто б вони не були, вони їм не довіряє. Дівчина думала, чи поділитися своїми думками з кимось, чи ними знехтують і слухатимуть лише Томаса? Що Томас, що Галлі, вони обидва в чомусь мали рацію, хоча дещо й прогавили. Галлі казав правду щодо світу за стінами, може і перебільшену, але правду. А Томас, він впертюх, не слухає інших, лише напевно Мінхо, Ньюта і цю Терезу. Він закоханий в неї, це було видно по його очах, ще в той день, коли та прибула. Схоже, вони були закохані ще лабіринту, коли працювали разом. Коли вона це все почула, то в неї був шалений буревій емоцій. Їй хотілося дати Томасу по писку за те, що через нього вони всі тут, водночас її друга половина волала, що його вини в цьому немає. І так сперечавшись сама з собою, вони прийняла нейтральну позицію в цьому питанні. Пройшло не менше години, перш ніж двері відчинилися. В них увійшов чоловік з чорним волоссям, проте з обох боків проглядувалася сивина. Чоловіку на вигляд було десь сорок років.

- Як життя? - мовив він. - Вибачте за метушню, ми зіткнулися з зараженими.

- Хто ви? - підійшовши спитав Томас.

- Той, завдяки кому ви ще живі, - з усмішкою казав він. - в моїх намірах так має бути і далі. А тепер всі за мною, ми доведемо вас до ладу.

Чоловік вийшов і ґлейдеои переглянувшись між собою, теж пішли слідом.

- Ви можете кликати мене, містер Дженсон, я тут головний, це наше укриття. - ректав Дженсон показуючи на приміщення. - Спасіння від жаху зовнішнього світу, можете вважати, що це транзитна станція, будинок між будинками. Обережно!