Сторінки згорілого щоденника

Частина 31

База на яку їх привіз Галлі, виявилася доволі великою та зручною. Вони були в одному з житлових приміщень, яке колись було комусь домівкою, а тепер воно прихистило їх. Ліліт сиділа у великій кімнаті разом з Брендою, Хорхе та Фраєм. Галлі повів Томаса з Ньютом до міста, як і обіцяв. В кімнату хтось зайшов.

- Галлі наказав відвести вас до спалень. - сказав якийсь хлопець, він стояв без маски і кидав боязкі погляди на Хорхе, дівчина зрозуміла, що то був саме той хлопець, кому так непогано дісталось.

Як вона і думала, цей хлопець зовсім ще юнак, на вигляд йому не більше сімнадцяти років. Не було схоже, що він з лякливих, проте, напевно, він вважав Хорхе трішки пришелепкуватим, через його поведінку раніше. Хлопець мав бліде обличчя, чорне коротке волосся і блакитні глубокі очі. Він був худим та високим, що додавало йому ще більшої краси.

- Гаразд, ходімо. - промовила Ліліт підштовхнувши у бік Бренду, щоб та теж йшла.

Хлопець швидко розвернувся і пішов на вихід з цієї кімнати, вони вчотирьох, і той хлопець, вийшли у вузький, але довгий, коридор. Спочатку хлопець зупинився недалеко, десь біля третьої двері зліва, то була кімнати на двох-трьох людей, і поки що там спатимуть Фрай та Хорхе, який з такою недовірою зиркав на хлопця, що вів дівчат далі. Їх кімната була через п'ять дверей, тільки праворуч. Хлопець відчинив двері і мовчки пішов. Дівчата зайшли до кімнати, в якій стояли два ліжка, невелика шафка для речей посередині, та настільна лампа. Та їм нічого більше і не треба. Бренда лягла на ліжко ліворуч від неї, тому знявши свого рюкзака і поклавши його біля ліжка яке лишилось, Ліліт просто впала на м'яку постіль.

- Як думаєш, скоро вони повернуться? - спитала Бренда.

- Так, але ми не побачимо їх до ранку, нам усім треба виспатися зараз, бо попереду найскладніше.

- Гаразд, тоді добраніч. - тихо промовила вона та позіхнула.

Бренда заснула майже одразу. Але сон до Ліліт не йшов, спати не хотілось, чи то від хвилювання, чи то від нападу безсонні в такий не зручний для цього час. Їй раптом згадалось, що вона ще не читала щоденник, і можливо іншого вдалого часу у неї не буде. Вона увімкнула лампу і направила світло на себе, щоб не розбудити Бренду. Діставши з наплічника зошит з шкіряною обкладинкою, на якій був напис: «Галлі». Вона глибше вдихнула, серце забилося швидше, а руки почали трохи тремтіти. Та дівчина все ж відкрила щоденник, і ось, перша вціліла сторінка, края якої були почорнілими і не рівними.