Сторінки згорілого щоденника

Частина 11

Ліліт підійшла до охоронця.

- Пробачте, в мене так болить голова, не могли б ви відвести мене до кімнати? - дівчина увімкнула з себе акторку і показала як скроні зводить від шуму.

- Вибачте міс, ми не можемо. - сказав один з них, але інший штовхнув того ліктем і сказав щось на вухо. - Гаразд, пройдіть за мною.

- Дякую. - Ліліт ледь всміхнулась.

Чоловік йшов попереду, і часто озирався назад. Було зрозуміло, що їм наказано не випускати їх з поля зору. Ліліт підозрювала, що цей Дженсон, якось пов'язаний з "ПЕКЛОМ", вона не знала чому, але була майже впевнена в цьому. Ті хлопці казали, що обранців забирають у краще місце, на якусь ферму з укриттям. Томас теж щось підозрює, а інші вірять, що тут їм буде краще, але не знають навіть, що буде з ними, коли назвуть їхні імена. Ліліт хочеться про все дізнатися, все з'ясувати, перш ніж назвуть її ім'я і помітять у якусь банку, наче надокучливого таргана. Вона втратила Чака, Галлі, і навіть з Джефом вона теж непогано спілкувалась. Чак був промінчиком світла у темряві, він був щирий та добрий. Ліліт вже достатньо втратила і не хоче втратити інших, особливо Ньюта, його смерті вона не переживе, відправиться слідом за ним, або замість нього, якщо треба. Він їй наче рідний брат і, напевно, єдиний хто підтримає її у всьому. Принаймні вона сподівається на це. Вони вже підійшли до залізної двері, охоронець відчинив її та впустив дівчину, а потім замкнув на замок.

Десь через хвилин десять прийшли інші дівчата, усього їх в кімнаті було шестеро. Дівчата вже знали один одного, деякі не погано спілкувалися між собою, хоч знайомі всього нічого.

- Вітаю, а ти новенька, так? - промовила ніжним високим голосом дівчина, що підійшла до її ліжка.

Дівчина мала яскраво-руде, пряме волосся до лопаток та блакитні очі.

- Так, мене звати Ліліт, а тебе? - вона дружньо посміхнулась їй.

- Я Б'янка, рада знайомству. - дівчина посміхнулась у відповідь та простягнула руку, Ліліт її потисла.

- Я теж.

- Слухай, новенька, а як того красунчика звуть? Ну того, що з білим волоссям. - запитала одна з дівчат.

- Здається, я вже казала своє ім'я, хіба ні? Тож, тобі не обов'язково називати мене так, - намагаючись стримувати себе промовила Ліліт. - і хіба я схожа на пліткарку, або на ту хто розповідає про своїх друзів?