Сторінки згорілого щоденника

Частина 26

На ранок Ліліт прокинулася з поганим настроєм, її будила Бренда, принаймні намагалася.

- Вставай сонько, інакше ми почнемо без тебе! - оголосила  Бренда.

- Ага, встаю... - промовила в подушку дівчина.

- Я знаю твої «встаю».

Ліліт відчула як з її тіла зникає тепла ковдра, і на її місце приходить ранкова прохолода, від якої шкіра вкрилась мурахами. Вона піднялась на ліжку та забрала ковдру, загорнувшись в неї, дівчина, соно кліпая очима, зло подивилась на Бренду. Ну, принаймні, вона намагалась зробити такий погляд, проте лише потішила дівчину, яка ще хвилину другу реготала, вхопившись за живіт, від її вигляду.

- Ходімо! - похмуро сказала дівчина все ще не відійшовши від сну.

- Ти так і підеш? - перепитала Бренда дивлячись на неї згори вниз.

- А що не так? - Ліліт поглянула на себе. - Я так і піду.

Бренда лише кивнула, стримуючи сміх, вона вийшла першою. Ліліт ледве перебрала ногами, які завжди наступали на краї ковдри і вона майже весь час ледь не падала. Хлопці та Гаррієт, побачивши її сьогоднішній образ, вибухнули сміхом. Але Ліліт не звертаючи на них увагу, всілась на вільне місце за столом. Також вона помітила, що у Ньюта був схожий вигляд. Волосся стирчало навсібіч, очі все ще були соними, але навідміно від неї, він був одягнений у теплі речі, а не загорнутий, мов немовля, у ковдру. Томас теж нещодавно прокинувся, про це свідчили його очі та постійне позіхання, але він як і Ньют був одягнений. Можливо, що вони прокинулися одночасно.

- Якщо ви вдосталь потішилися з мого вигляду, то я б хотіла дізнатися, з якого приводу така рання нарада? - промовила дівчина та позіхнула.

- Так, у мене новина, прийшов лист. - нарешті відповів Вінс і від його широкої усмішки й сліду не залишилося. - Дітей перевозитимуть 22 березня, тобто через три місяці.

- І як ми дізнаємось, коли цей день буде? Ми навіть годинника не маємо! - обурилася Ліліт.

- Дженет написала, що лист йде до нас три дні, також вона поклала календар та відмітила число в яке відправляла. Тобто зараз у нас... - Вінс дістав з під мап невеликий зошит, на якому було багацько цифр в колонках, над якими були підписи, тобто місяці. - Зараз 17 грудня, звісно так і не скажеш, хоча я б здивувався, якби побачив сніг цього року. Треба просто відмічати дні і все. Тож, щодо листа, дітей перевозитимуть на потязі, залізна дорога у нас поблизу лише одна. Хоча як поблизу, до неї дуже багато миль їхати. Але на мапі вона єдина тут. Куди вони їх везуть вона й сама не знає, лікар Кроуфард стала її підозрювати і інформацію від неї приховують. Вона можна сказати ризикувала життям, щоб дізнатися про все це.