Сторінки згорілого щоденника

Частина 27

               За день до 22 березня

Трійка друзів сиділи в темній кімнаті їх «вітальні». Ніхто не видав ні звуку, спати не хотілось, а через лічені години вже треба вирушати. Їх трійка вже звикла сидіти по ночах разом, таке траплялося доволі часто за ці три місяці. Іноді вони навіть могли так заснути, Ньют завжди сидів посередині тому, коли він просинався, то з ліва на його плечі спала Ліліт, однією рукою обіймаючи його, а іншу тримала на своєму животі, майже завжди дівчина підгинала під себе ноги. Праворуч завжди тихенько сопів Томас, його ліва рука іноді лежала то на животі Ньюта, то на нозі. Сам хлопець не був проти цього, але інколи, коли він був в якості їхньої подушки, у нього боліла спина, бо навідміно від друзів, він не міг вільно поворухнутися. Ньют завжди прокидався першим, та як тільки хтось з них починав розплющювати очі, він свої стуляв. Навіть не знаючи навіщо це робить, та це стало звичкою. Якщо першою, з двох інших, прикидалась Ліліт, то вона завжди посміхалася, Ньют це відчував, та вставала з місця, залишаючи їх у двох. Та якщо першим прокидався Томас, він спочатку дивився на них, від його погляду, Ньютові інколи хотілось посміхатися і він ледь стримував себе, аби його не викрили. Після тривалих оглядів, Томас обережно відкидався назад на спинку дивана, він був близько, бо Ньют відчував його гарячий подих на своїй шкірі. Хлопець робив так щоразу і як завжди його поглинали думки. Та коли Томас прокидається останнім і бачить, що вони з Ньютом лишилися вдвох, він частіше за все встає з дивану та бере до рук ковдру, яка майже завжди лежало на одному з крісел неподалік, та вкривав його, а вже потім йшов до кімнати. Ньют вважав це турботою, так як Томас дуже цінує своїх друзів, він вкрив би будь-кого. Тому хлопець не плекав рожевих мрій щодо цього жесту. Та можливо варто було б.

Ліліт думала про завтра, чи може вже сьогодні, вона не знала котра була година, як і напевно будь хто з них. Та її це і не цікавило. Вона не могла опанувати своє нервуваня, боялась, що щось піде не так, хоч вони і продумали план до найменших деталей і лишилося лише його здійснити. Та відчуття, що щось піде не так, не покидало її. Якщо все пройде добре, то невдовзі вони відпливуть звідси як умога далі, не даремно ж вони всі лагодили ті два найбільших кораблі. Знайдуть якийсь острів, де "ПЕКЛО" їх не дістане, де не буде заражених, де все буде добре, де всі будуть в безпеці й щасливі. Вона думає про те як добре їм буде, коли вони нарешті побачать Мінхо, Аріса та Соню, проте ніхто з них навіть не здогадується, що з цієї трійці, повернуться лише двоє.