дякую, за все...

хтива роза.

Спартак сів на коліна Жені й почав цілувати солодкі від вина, губи.

— Такі солодкі...
— Мій котику, я знаю.
— Може тобі зняти портупею? Нехай тіло моєї киці відпочине.

Женя поставив бокал на підлогу й запустивши руки за спину Спартака, розстібнув портупею.

— Давай допоможу.

Через секунду, портупея лежала на підлозі, а Женя почав гладити волосся Спартака й шепотіти на вухо:

— Ти мій котику, гарна й слухняна киця, ти на все заслуговуєш.
— Прям на все?
— На все.

Женя вперше побачив Спартака таким... домашнім й ніжним...

— Я спати, в мене завтра лекція й багато клієнтів.
— Киця, не кидай мене.
— Не можу, треба йти.