дякую, за все...

хвилинка п'яних спарженят.

Ранок. Женя зайшов до кухні, де вже сидів Спартак.

- Доброго ранку, Спартаку.

- Тобі теж.

- В тебе є щось від голови?

- Тримай.

Спартак підійшов до Жені й дуже-дуже
сильно обійняв Женю.

- Це дуже приємно.

- Треба буде частіше тебе обіймати.

Женя простягнув Спартаку сертифікат на фотосесію.

- Це тобі.

- Дякую.

Фотосесія. Спартак вдягнув свою жилетку, й поправив своє русе волосся.

- Почнемо?

- Так, давайте.

Пройшла година.
Фотограф відправив фото Спартака йому в телеграм.

- Як тобі?

- Мені дуже вони подобаються, в мене не було таких фото.

- Дякую за роботу.

Вдома. Спартак прийшов додому й показав ці фото Жені.

- Спартаку, ти дуже гарний на цих фото!
- Дякую.

- Я піду пограю у Скайрім.

- Я з тобою.

У Спартака на столі стояла рамка з фото, де він стоїть з Женею у Аспені.

- Ти поставив це фото? Це дуже символічно.

- Так, воно мені нагадує про тебе.

- Ти вообще пив колись алкоголь?

- Ніколи.

- Давай по келиху за мене?

- Добре, але трошки.

Спартак взяв бокали, й відкрив шампанське.

Він налив собі й Жені по 2 бокали.

- Тобі треба кудись завтра?

- Ні, а...

Спартак сильно обійняв Женю, сперши Яновича до стіни, поцілував у шию.

- Спартаку, можна ще?

- Не можна, а треба.

Спартак ще сильніше прижав Женю до стіни.

- *дуже сильний поцілунок*

- *подивився на засос*

- Такий червоний, як й твої губи...

Відпустивши Женю, він відійшов хлинути ще келих.

- Спартаку, може не треба?