людська плоть

ер.2

Тиждень минув швидко і вже зараз Ісао от-от буде підʼїжджати до Саппоро. Сьогодні дуже сонячно, через що підліток почувається невпевнено, будь-який промінь сонця на відкриту ділянку шкіри і його шкіра блищить. Маленькі колеса валізи, які так шумно їдуть по тротуару вже поза вокзалом, привертають увагу оточуючих, що дратує. Ісао шукав Коджі, який мав зустріти його на вокзалі, але він цього не зробив, тому Муракамі добирається свого майбутнього місця проживання самостійно.

— Ісао! - хтось окликнув хлопця і той почав очима шукати цю особистість, але ця особистість сама підійшла. — Привіт.

— Коджі? Привіт, давно не бачились.

— Відколи це? Ще з молодших класів? Пішли я покажу тобі твої апартаменти.

— Дякую.

Хлопці зайшли у підʼїзд високоповерхівки й піднялися на 23 поверх. Ісао оглядав квартиру, яку йому купили батьки: досить простора і сонця не так багато потрапляє - жити можна. Переїзд здається не таким вже й поганим, особливо коли Коджі ще й ключі від машини кинув. У Ісао є місяць, щоб освоїтися в новому місті, а потім починається університет. Проте Ісао нікуди не виходив, як і в Токіо, він сидів вдома, тільки там він хоч виходив гуляти зі своїм хлопцем, а тут він зовсім нікого не має. І думки про вбивство коханого занадто сильно впливають на його стан, через це він не виходив навіть випити тваринної крові. Хлопець, звісно, взяв з собою декілька пакетів, але їх надовго не вистачить і врешті-решт йому доведеться вийти на полювання чи шукати когось, хто продає. Його думки зʼїдали його впродовж усього цього місяця. І коли університет почався, не лишилося вибору, окрім як зібратися і піти. Занадто важко прикидатися невинним, коли вбив близьку людину. Муракамі ледь пересував ноги, поки йшов до університету. На вулиці до нього підійшов Коджі, поклавши руку на плече.

— Виглядаєш кепсько. - Коджі усміхався, ніби цими словами він знущався над давнім другом. — Тож це правда?

— Що саме? - Ісао помітив свою аудиторію і скинув руку друга. — Ми ж на різних спеціальностях? Тобі варто поспішити, вже майже 9.

— ..Добре, зустрінемося на перерві. Правила памʼятаєш?

— Ти забув, в якій сімʼї я ріс? Я памʼятаю кожне правило.

Коджі кивнув і пішов в свою аудиторію. Перед входом, Ісао зітхнув, бо зараз буде купа очей на ньому, адже він новенький і його не було на посвяті першокурсників, саме тому він нікого не знає і відповідно його теж. Підліток заходить в аудиторію і бачить свого куратора, з яким він переписувався на днях.