Латки чистого синього неба заполонили темно-сірі важкі хмари, немов хтось взяв і грубими штрихами, нервуючись, розмалював графітом атмосферу. Через навстіж відчинене вікно просочувався запах близького дощу, а ще поривання грому з блискавками. Вітер гнув дерева до землі, неначе ляльковод, що грається з огидними іграшками.
Ця зміна погоди відбулася в одну мить, із шаленою бистротою, начхавши на прогноз синоптиків, адже ті передбачали сонячну погоду без жодного натяку на хмаринки. Останнім часом вони все частіше ціляться мимо у своїх прогнозах, чи то пак, погода стала занадто непередбачуваною через невтішні кліматичні зміни. Саме тому Діана, власне, й одягнула легку сукню з кардиганом, а тепер, дивлячись на вулицю, не могла збагнути, як додому добиратиметься. Можливо, до вечора погода ще вгамується, але в це слабко вірилося через тяжкість повітря.
Вікторія повідомила Діані, що перший урок-факультатив їй доведеться прогуляти, бо вона проспала, вчасно не почувши дзвін будильника, а ще її мучає бісячий головний біль, і анальгетики не допомагають.
Діана: @ Можливо, це якась застуда? Куча болячок же ж ходить...
Вікторія: @ Прорвемось. Прикриєш мене там, окі?
Діана: @ Окі. Не геройствуй тільки!
Діана взяла олівець і почала ним нервово крутити між пальцями, втупившись поглядом у намагнічене блискавками небо. Свинцева, гнітюча атмосфера за вікном нагадала їй останнє жахіття.
Ніч. Ліс. Кровавий місяць. А ще могили. Вони з'являлися й раніше у Діаниних сновидіннях-маревах, тому вона не була здивована, побачивши їх. Кам'яні нагробки застеляли собою лісові хащі. На них були вибиті якісь написи, але як би Діана не намагалася їх прочитати, усе було даремно: холодний сизий туман затаював літери. До того ж від нього Діанине тіло пробиралося до дрижаків, немовби її хтось спеціально по краплинці поливав крижаною водою.
Прослідкувавши поглядом за могилами, Діана зрозуміла, що вони були не в хаотичному порядку, а ніби вказували на конкретний напрямок. І Діана сліпо йшла за ними, зачарована.
І раптом перед її очима виринув замерзлий у часі замок: величезний, він діставав до самих верхівок дерев, гострими вежами розпилював небо, покинутий, моторошний. Колись замок був, скоріш за все, гарним, із вихром життя, але тепер від нього тхнуло панічним страхом. Вікна без жодного світла, як, власне, і все в цьому жахові, обплутані павутинням, немов сховок примар. Дерев'яні двері з залізними засовами вкриті товстим шаром пилу, ніби це самі темні хмари опустилися на них, та й так і залишилися, щоб не впускати нікого всередину. А ще двері замку, як і стіни, були вкриті червоними плямами ― кров застеляла весь простір навколо. У повітрі зазвучав фальшивою нотою металевий присмак.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пори року. Зникнення Зими
FantasyЗвичне життя Діани перевернулося догори дриґом після знайомства з загадковим хлопцем. Щоночі їй сняться кошмари, яким позаздрить будь-який фільм жахів. Чи мають вони зв'язок із реальністю? А якщо раптом виявиться, що поруч із земною цивілізацією ро...
