Діана ступала по зарощеному лісі. Була глуха ніч, тому пробиратися через чимраз більше колючого гілля здавалося непростою задачкою.
Будь-які шуми: чи то ухання сови, чи то шерех листя, чи то завивання вітру, чи то звук зламаної гілки ― змушували здригатися від страху. Діанине серце билося в шаленому ритмі, немов намагалося вистрибнути з грудей.
Кожен крок давався Діані все складнішим і складнішим, адже вона не знала кінцевої точки маршруту. Цей похмурий, темний, безрадісний ліс сниться їй щоночі. Часом нічого особливого уві сні не траплялося, але це скоріше виняток, аніж правило.
Найчастіше зустріч із моторошним лісом нічого хорошого з собою не приносила.
Цього разу Діана вирішила піти проти звичної системи: не йти прямо по ледь помітній стежині, а звернути трохи вбік. Глядиш, можливо, там будуть спокійніші картини, а не особистий вид пекла.
Ось Діана вийшла на галявину ― і враз відчула полегшення. Тут не було страхітливого дивного шепоту, немов із потойбіччя, не було нечітких силуетів та розмитих облич, що зазвичай супроводжували її сни.
Натомість галявину оточували дерева, немовби ті хотіли захистити це місце від лихих подій. Крізь густі хмари визирав повний місяць, освітлюючи барвисті польові квіти.
Діана присіла посередині галявини, підібравши ноги до обличчя. Вона бажала прокинутися, але не могла.
Її сни ніколи так просто не відпускали: без болю, без трепету, без стугоніння в скронях.
Раптом Діана почула за деревами, десь у гущі лісового покрову, спів, схожий на колискову, на який ніби наклали фільтр жахів.
«Починається», ― подумалось їй.
На галявину вийшла маленька дівчинка, років п'яти-шести. Вона була вбрана в білу, до землі, сукню, на яку хвилями спадало довге русяве волосся. На її голові пишався вінок із польових квітів ― волошок та ромашок.
― Вона чимось схожа на мене... ― злякано прошепотіла Діана, відсахнувшись.
Ця гостя немовби зовсім її не бачила ― повільно пройшла повз, абсолютно не кліпаючи, як примара. Вона прямувала на звук пісні.
Коли дівчинка зникла з поля зору, з'явився шепіт. Він лунав звідусіль, і ніби й нізвідкіль. Діана не могла розібрати жодного слова, як не намагалася. Цей шепіт глибоко проникав у її барабанні перетинки, оглушуючи.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пори року. Зникнення Зими
FantasyЗвичне життя Діани перевернулося догори дриґом після знайомства з загадковим хлопцем. Щоночі їй сняться кошмари, яким позаздрить будь-який фільм жахів. Чи мають вони зв'язок із реальністю? А якщо раптом виявиться, що поруч із земною цивілізацією ро...
