Розділ 3. Розлита кава

68 8 2
                                    


Через щілинки напіввідкритих темно-фіолетових штор насилу пробивалися сонячні мерехтливі ниточки. У математичному кабінеті ніби спеціально створили атмосферу для сонного настрою, що аж ніяк не налаштовувала на активний навчальний процес.

Відкинувшись на стілець, Діана вивчала подаровану Денисом, чи ж його батьком, каблучку: крутила навсібіч, підносила до бляклого світла... «Звичайний срібний перстень, ― мізкувала вона, ― просто з дивними написами...» Навіть спробувала одягнути каблучку на праву руку ― прикраса сіла ідеально. І тут Діана відчула, що внутрішня сторона не була бездоганно гладенькою. Поривчасто піднесла каблучку до самих очей ― знічев'я охнула від здивування, ледве не викинувши кільце.

Всередині був вигравіюваний напис:

«Єдина»

«Якого біса?»

Миттєво згадався моторошний шепіт зі сну, який кликав якусь Єдину. Діана заклякла, втупившись поглядом у літери, нічого не чуючи: ні сміху однокласників, ні їхніх розмов, ні стукотіння каблуків, ні відкривання книг чи клацання ручок. Важив лише голос із жаху, який дзвенів круговертю в її вухах: «Де Єдина? Де Єдина? Де Єдина?».

Діана так і перебувала в невагомому заціпенінні, допоки знайомий рюкзак не приземлився на парту.

― Ді, ти чого така бліда? Мерця побачила, чи що? ― немов звіддаля почувся голос Вікторії. Неквапом, силкуючись приборкати сполохане серце, Діана підвела голову й зустрілася з карими, неабияк стривоженими очима подруги.

Мовчання чимдалі затягувалося.

Нарешті Діана знайшла в собі сили привітатись, а Вікторія, усе ще кидаючи косі погляди на подругу, сіла за парту. Відтак дістала дзеркальце й взялася поправляти розпущене чорне волосся, густі локони якого й так, як завжди, були бездоганно вкладеними.

― Ледве сьогодні прокинулася, уявляєш? ― перервала тишу вона. ― Щось останнім часом я сплю як вбита. Кошмар якийсь!

Тим часом Діана поклала каблучку на стіл, інакше від тремтіння та точно полетіла б додолу й покотилася світ за очі.

― Щось сталося, Ді? Ти якась сама не своя... ― Вікторія занепокоєно нахилилася до неї.

Зітхаючи, Діана втомлено поклала голову на парту. Урок ще не почався, а вона вже повністю на нулі ― блискуче!

Пори року. Зникнення ЗимиWhere stories live. Discover now