Пори року. Зникнення Зими

Розділ 15. Судді

У залі було велелюдно. Слуги снували туди-сюди, завзято готуючись до вечері: переставляли стільці, накривали стіл у формі літери «П» біля трьох драконівських пащ каміна білосніжними скатертинами, носили дзеркальні таці, прикрашали червоними трояндами високі кришталеві вази, запалювали свічки ― щоб і стеля, і стіни, і мозаїчна підлога запалахкотіли яскравими барвистими вогнями.

Діана неспішно спускалася східцями, тримаючись руками за тонкі металеві поручні, внутрішня сторона яких була виконана у вигляді сніжного вихору.

Майка вона помітила відразу. Той стояв посеред зали, переодягнений у чорний строгий мундир зі срібними ґудзиками. У цю мить він здався Діані ще дорослішим, ніж зазвичай: такий розважливий, зосереджений, поміркований. І водночас ніби чимось засмучений. Хоча з усього видно, що той докладав усіх зусиль, аби приховати свій стан. І чим закінчилася його розмова з Любомиром? Схоже, нічим веселим, раз на Майкове обличчя налягла незвична сіра-пресіра кам'яна тінь...

Діана сама перебувала в гнітючому настрої. Ладна була, щоб нарешті опинитися на самоті, самовільно попроситися до славнозвісного підземелля. І, здається, Майк бажав того самого. Мимохіть Діана посміхнулася цій думці.

Поруч із Майком знаходився похилого віку чоловік, якого Діана вже встигла подумки охрестити «дворецьким». Адже на ньому був темний сюртук з довгими полами та біла сорочка, а на шиї ― широка шовкова хустина. Вони щось жваво обговорювали. Час від часу до них підходили слуги ― мабуть, уточнювали певні деталі ― і, отримавши вказівки, продовжували й далі працювати, як бджілки.

Діана застигла в заціпенінні на останній сходинці. З якоїсь невідомої причини їй було лячно ступати далі. А що як вона не мала права спускатися до зали, позаяк до вечері залишалося ще пів години? Хтозна, які порядки заведені в Кригожарі... А що як Майк знову включить режим «їжачковості»? А що як... Ні, нехай він краще ще раз назве її «сонцем». Це слово, сказане його вустами, здатне розвіяти всі безрадісні хмари навкруги та прогнати з крові ядовиті спалахи страху ― Діана була впевнена в цьому, як ні в чому раніше.

Зненацька Діана відчула на собі чийсь довгий пронизливий погляд. Піднявши голову, вона зустрілася з Майковими яскравими очима, що пропікали її аж до самісіньких кісток. І серце враз зажило власним життям: у ньому, не питаючи дозволу, почали зриватися феєрверки з блискавичних ударів, посилаючи громовими поштовхами п'янке тепло до кожної клітинки тіла.