Як же Головна Зала перемінилася! Куди не кинь оком, приємне світло линуло з нещодавно запалених свічкових вогників, що випромінювали каскадні кришталеві люстри, витончені настінні світильники, які нагадували своєю формою місяць в обіймах кажанячих крил, високі позолочені канделябри, гравіювання яких повторювало образи з «Балади про сяйливу троянду та кригу» (окрім, звісно ж, жар-птиці), начищені до блиску срібні, мідні чи латунні шандали, над якими кружляли крихітні нічні метелики, обпалюючи тендітні крильця. Від ніжного квіткового аромату, які розповсюджували червоні троянди, розташовані по всіх усюдах ― у кришталевих чи прикрашених розписом керамічних вазах, на стінах чи поручнях... ― Діані миттю забило подих.
По мозаїчному паркеті простували люди в найрізноманітнішому святковому вбранні, зібраному наче з усіх епох давнини: пані кружляли чи то у вечірніх атласних або шовкових, чи то в довгих пишних сукнях з турнюрами та кринолінами, а чоловіки ― в сюртуках і фраках, строгих мундирах з наглухо застібнутими ґудзиками або ж в костюмах на будь-який смак. Однак всі гості мали дещо спільне в гардеробі ― червоні елементи: брошки, шпильки, стрічки, шарфи, платки, рукавиці, барвисті віяла, широкополі капелюхи з пір'ями, візерунчасті тасьми, запонки, шнурівки, застібки, пояси...
Однак Діанину увагу привернув поміст, що знаходився біля драконівських пащ каміна, з велетенським кріслом-троном, яке було вирізьблене з прозорого, наче з крижаної брили каменю, всіяного пурпуровими прожилками, які нагадувати венозні струмки крові. Під впливом заломистих вогників полум'я, що звергалися звідусіль, крісло-трон, його висока спинка та підлокітники полискували незліченною кількістю іскринок, що аж в Діаниних очах замигкотіло.
Пообіч, вишикувавшись півколом, застигли люди в багряних мантіях, вже знайомі персні яких, оздоблені дорогоцінним камінням, з головою видавали власників. Ясна річ, без Суддів бал був би не в повному ажурі. Що цікаво, навіть Судді з племені Єдиних ощасливили своєю присутністю. Їх Діана розпізнала відразу, позаяк на їхніх перснях красувалися рубіни, а погляди виражали бездонну зневагу та презирство, немовби вони абсолютно не усвідомлювали, що забули в Кригожарі ― «в кодлі мерзотників-Зимніх із зачерствілими серцями». І тільки незбагненна місія утримувала їх від жорстоких дій.
А втім, найбільше Діану приголомшила ― до осоружного тремтіння в колінах та смертельних дрижаків по тілу ― неземної вроди жінка, яка велично возсідала на троні-кріслі та правицею стискала кришталевий, наче з прозірчастого льоду скіпетр. Її струнке тіло обрамляла розкішна срібляста сукня, густо вкрита червоними сітками-лініями, подібно до слідів крові на білосніжному килимі, а високо зачесане волосся, що вилискувало сріблом, прикрашала витончена корона з коштовними самоцвітами, а саме алмазами та рубінами. Попри те, що шкіра жінки була позбавлена природної свіжості ― при сяйві свічників видавалася білою, безкровною, порцеляновою, ― вся її постава випромінювала неймовірну міць, а погляд відбивав холодну безжальність.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пори року. Зникнення Зими
FantasiaЗвичне життя Діани перевернулося догори дриґом після знайомства з загадковим хлопцем. Щоночі їй сняться кошмари, яким позаздрить будь-який фільм жахів. Чи мають вони зв'язок із реальністю? А якщо раптом виявиться, що поруч із земною цивілізацією ро...
