Розділ 10. Ліс із кошмарів

74 8 172
                                    


З кожним кроком на Діану нападали все нові й нові хвилі страху. Його щупальці обплітали її як ззовні, так і зсередини, зазираючи до найпотаємніших куточків душі.

Чому цей ліс здається знайомим? Діана впевнена: вона тут ніколи не бувала. Однак її серце гупало, розриваючи грудну клітину, так, ніби бажало розбудити всіх лісових мешканців.

Здавалося, час втратив свою силу ― пройшло пів години, година, дві? Діана не знала.

Густі верхівки дерев приховували сонце, через що в лісі панувала напівтемрява ― це ще більш пригнічувало. Гниле листя вперемішку з вогкою землею також не додавало веселого настрою.

Якби не Майк, який продовжував міцно тримати її за руку, Діана б, без сумніву, піддалась гнітючій атмосфері ― сіла би під першим-ліпшим деревом, згорнувшись калачиком, і розревілася.

«Що за нюні? Вище носа! ― подумки підбадьорила себе вона. ― Мене, як-не-як, у замок ведуть, а не на похорони. Хоча...» Діана з підозрою зиркнула на Майка. Можливо, десь у цьому лісі є заздалегідь вирита яма з лопатою й табличка з її ім'ям? Хтозна, що робиться в його голові... Він же ж клявся на шматки її розірвати, а потім взяв і... обійняв.

Діана мовчки застогнала, бувши не спроможною розв'язати гордіїв вузол із різних емоцій.

Майк помітив її настрій:

― Усе гаразд? На тобі лиця немає. Скоро буде від Зими не відрізнити.

Діаниних сил вистачило тільки на те, щоб кивнути. Майк розтлумачив це по-своєму:

― Ця зміюка щось тобі встигла зробити? Тільки не крийся!

― Нічого він мені не зробив. Нехай лишень посміє...

― Точно? Дивись мені... Ми ще можемо розвернутися і...

― Я можу за себе постояти, ― із впертістю перебила Діана.

― Ну-ну. Ти ж іще мала зовсім.

Діана відчула, як у її грудях почало розпалюватися вогнище роздратування. Вона зупинилася й вирвала свою долоню.

― Нічого я не мала!

Майк неспішно пройшовся по ній поглядом, скануючи з голови до п'ят ― Діану кинуло в жар. Кожна клітинка її тіла почала волати про крижану воду, так спекотно їй стало.

Майк прохрипів, дивлячись прямо в очі:

― Та бачу я, що не маленька.

Пори року. Зникнення ЗимиWhere stories live. Discover now