Gangstas

Соло ту

Альфи на передньому сидінні мовчки спостерігають за жалюгідними спробами Юнгі звільнити руки, які після того, як омега накинувся на шофера і подряпав йому обличчя, все ж таки довелося зав'язати. Сумнівів бути не може, брат таки згадав про нього, але в Юнгі замість страху агресія, йому здається, що в нього такий приплив адреналіну, що він голими руками може з двома альфами впоратися, аби їх звільнити. У нього є час тільки до пункту призначення, тому що омега впевнений, потрап він до рук Чонгуку — не вибереться, тому потрібно докласти максимум зусиль і вирватися поки не пізно. Зрозумівши, що руки не звільнити, він починає бити ліктем скло, відчуває біль, але не здається, йому потрібно, щоб альфи знову зупинилися та підійшли до дверей. Тільки альфи на нього спершу не реагують, а потім обіцяють, що якщо він не заткнеться, то вирубають. Юнгі упокорюється. Бути у відключенні – останнє, що йому хочеться. Адреналін йде на спад, і його місце займає страх, який паралізує омегу. Юнгі вперше за останні роки настільки страшно, і він не бачить, за що вчепитися. У його перший приїзд в Амахо після втечі він заспокоював себе тим, що зубами собі нову дорогу прокладе, освоїться, знайде роботу, а зараз його везуть незрозуміло куди, але Юнгі впевнений, що там на нього чекає особиста чудовисько. Страх проникає всередину, забивається в горлянку в'язкою рідиною, і Юнгі від паніки починає задихатися.

Насилу взявши себе в руки, омега зауважує, що вони з'їжджають з основної дороги. Він питає у альф, куди вони їдуть, його ігнорують. Автомобіль обминає розкинуті по обидва боки від дороги гаї авокадо і заїжджає у двір двоповерхового заміського будинку у тропічному стилі. Поки автомобіль повільно рухається до входу, Юнгі помічає озброєних як на даху будинку, так і у дворі. Автомобіль об'їжджає невеликий фонтан, зупиняється перед парадним входом, і двері праворуч від Юнгі відчиняються. Омегу знову, наче він не людина, а якась річ, хапають під руки і тягнуть до хати. Аж до дверей на другому поверсі Юнгі, що чинить опір і кричить, не відпускають, відбирають телефон і, заштовхнувши в кімнату, зачиняють двері на ключ.

— Випустіть мене, сволоти! — кричить омега і спершу б'є двері кулаками, а потім ногами. Навіть те, що Юнгі чує кроки, що віддаляються, не зупиняють його від того, щоб продовжувати молотити двері. Втомившись битися про неї сам, Юнгі починає бити по дверях срібним декоративним свічником. Гуркіт у кімнаті не припиняється ще хвилин двадцять, але до омеги так ніхто й не піднімається.