Нехай поцілує старший дружба дружку

Безлад

— Феліксе, я такий дурень! - лежачи обличчям на привабливому для крихт і незбираного посуду ще зі вчорашньої "вистави" столі, Мінхо тихенько оплакував свою втрату. - Ти дав мені такий шанс, а я його змарнував одним реченням!

— Ну та хто ж тебе за язик тягнув? - похитав головою Лі молодший, доїдаючи останній шматок торта, з такою любов'ю приготованого Джісоном. - М... Але тортик справді смачнючий! - промуркотів хлопець, будучи здивованим такими навичками свого колишнього. Зазвичай це він готував якісь смаколики, а Хан збоку лише рота роззявляв. - Будь ласка, Хо, хапай за роги бика! Я не витримаю без цього...

— Ти взагалі помовч і вислухай переживання свого братика! - гаркнув Мінхо.

  Сьогодні його все дратувало. Уночі майже не спав, все обдумував свої помилки, а під ранок, коли очі вже злипалися, Фелікс згадав про те, що вночі брат дзвонив йому тричі, коли істерика брала гору, проте юнак, виявляється, вимкнув звук та влігся спати, щоб уникнути даремного пробудження, якщо Мінхо запанікує й попросить забрати Джі подалі від його квартири. Так, таке могло трапитися, але ж невже не можна було подумати й про інші випадки? А якби до нього справді прилетіли інопланетяни? Що тоді?

— Хоча ні, Ліксі... - замислився Мінхо. - Краще розкажи мені, звідки Джісону відомо про наше кровне споріднення?

  Йонбок нервово хіхікнув, коли брат підняв свою голову з дерев'яної площини столу й заходився випалювати його очі своїм серйозним убивчим поглядом. Не варто було брехати йому в той вечір. Можливо, усього цього б не сталося, і Хо зараз спокійно лежав би в обіймах його Джісона й усміхався так, як не робив цього ніколи. Так хочеться побачити його щасливим...

— Еее... Ну я... - Лікс невпевнено розпочав речення, проте слова якось зовсім не в'яжуться, коли за тобою спостерігає кровожерний хижах, готовий накинулися в будь-який момент. - Я збрехав тобі. Насправді, тієї зустрічі з Хані я розповів йому про це... Проте про Ліну навіть не заїкнувся!

  Мінхо кивнув, нічого не відповідаючи. Здавалося, це все, чого він прагнув почути з уст молодшого, і все, що його взагалі зараз хвилювало, проте Фелікса це дуже непокоїло. Його нижні кінцівки витанцьовували чечітку на кухонній плитці, а цей приглушений звук додавав нових вузлів потерпілій павутинчастій свідомості Хо.

— Ліксі, ну тільки-но годинник перестав цокати, мені на голову почали тиснути твої нерви! - чоловік знову сховав обличчя за пухнастим волоссям, Фелікс ж, здивований почутим,  перевів погляд на порожнє місце на стіні й ахнув.