Я відьма, яку коханий попросив створити любовне зілля

Розділ 60.1. Хатина Відьми посеред каламутних вод (частина 4).

Дощ припинився тільки пізно вночі. У таку годину на карету можна не розраховувати. Тому, навіть якщо вони захочуть повернутися в маєток, їм доведеться йти пішки.

Поки Роуз роздумувала: йти їм в темряві сирим після дощу лісом чи ні, пролунав дзвін. Сафін прийшов забрати їх, в руках його великий ліхтар. Він подолав такий довгий шлях, мабуть, цей чоловік дуже сильно хвилювався. Слуга стояв на пірсі й махав. Здається, для того, щоб привернути їхню увагу, він ударив по металу кромки ліхтаря.

Роуз і Гарідж разом переправилися через озеро на човні. Після їхньої розмови обидва так і не змогли заснути. Тож вони провели ніч, не змикаючи очей. Відьма відчувала сонливість, навіть ноги підкошувалися.

- Засинаєш? Тобі варто відпочити, поки ми добираємося до дому.

- Мені шкода...

- За що ти вибачаєшся?

- ... я ж зможу відпочити, а тобі, Гарідж...

«... Незабаром потрібно буде на роботу, хоча ти провів безсонну ніч.» - Пробурмотіла чаклунка, думаючи про лицаря, якому необхідно йти на службу цього ж дня.

- Не переживай, цієї ночі я отримав дещо краще, ніж гарний нічний сон, - чоловік погладив кохану по голові, вони обидва вже сіли в карету.

Коли він сказав «дещо краще», що він мав на увазі? Роуз не могла зрозуміти цю відповідь, з якого б боку вона до неї не підходила.

Щойно карета почала рух, чарівниця дістала дещо з-під одягу.

- За збігом обставин, коли я поверталася в хатину, спеціально захопила тобі ці зілля. Ось «Зілля від сонливості». Є й ще інші, які допоможуть тобі почуватися краще. Вони ефективніші за будь-які ліки фармацевта.

- Спасибі, - Гарідж із радістю прийняв флакон, який запропонувала йому дівчина.

Вона відразу відчула на собі його прекрасну мерехтливу ауру. Не кажучи вже про те, що відстань між ними дуже маленька! Чаклунка відвела погляд.

- Гарідж, ти зараз став більш гладким, так?

- ... Гладким? - хлопець неусвідомлено торкнувся своїх щік.

Роуз похитала головою, адже вона не мала на увазі фізичний контекст.

- Я про твою поведінку.

- Не думаю, що змінився, хоча?

- Так, ти змінився. В минулому ти був більш... егоцентричним.

Він навіть не спробував би вислухати думку будь-кого ще. Ну, відьма не має на увазі нічого поганого. Але, можливо, в певному сенсі, тут немає особливої різниці.

Губи чоловіка скривилися.

- ... Якщо вже ми говоримо про поведінку..., то, ти. Хіба ти не була жахливою, коли ми вперше зустрілися?

- Що? Коли?

- ... Чи повинен я нагадати тобі, через що мені довелося пройти, щоб отримати всі ці невідомі інгредієнти для тебе? Можливо, я освіжу твою пам'ять, якщо перерахую ці інгредієнти один за одним...

- ... аааааааааа!!! - Згадавши цю темну історію, Роуз негайно притулилася до своїх колін.

- ... що за реакція?

Ніби чаклунка дасть йому зрозуміти, що вона робила це все навмисно, щоб продовжувати зустрічатися з ним!!!

Чарівниця енергійно похитала головою.

- «Гладким», кажеш... ну, можливо, в цьому є частка правди, - лицар відвів погляд від Роуз, яка дивно поводилася, і втупився у вікно.

Дівчина повернулася в звичну позу і подивилася в тому ж напрямку, що й він. Оскільки в лісі темно, вона нічого не розібрала. Проте, здається, Гарідж здатний щось побачити...

- ... Я роблю те, що вважаю правильним. Я виріс в такому середовищі, така причина мого мислення. Це те, що неможливо змінити. Однак... я почав розуміти, що те, що я вважаю правильним, може бути не правильним для тебе.

Чаклунка злегка кивнула, спонукаючи його продовжити розмову.

- Я несу відповідальність лицаря, обов'язки чоловіка, а також впевненість в тому, що кохаю тебе. Ось чому я ніяк не можу нав'язувати тобі своє власне уявлення про те, що правильно. Насправді, я готовий переїхати в це твоє житло, поки ти не будеш готова переїхати до мене.

Часом він починав говорити так швидко, що Роуз ледь могла зрозуміти, про що йдеться. Дівчині залишалося тільки стиснути губи.

- Але я також усвідомив... твій спосіб мислення, твої судження - це те, що я зобов'язаний поважати, - хлопець бурмотів, роздивляючись своє відображення з болем в обличчі, - немовби ненавидів, що дурнуватий був раніше.

- ... щось не так?

- ... ти кличеш мене «Гарідж».

Голова його співрозмовниці схилилася в подиві, вона намагалася зрозуміти, що це означає.

- Якби ти змушувала себе називати мене на ім'я, то зверталася б до мене «пан» Гарідж.

Чоловік щасливо посміхався, а його наречена почервоніла.

- Це тому, що городяни зверталися до тебе так...! Я просто наслідувала їх...!

- Ось як? Ну, навіть якби ти зверталася до мене «Мілорд», «Ви» або «Сер»... я все одно був би щасливий. Тому що, зрештою, це те, що ти вирішила робити для мене.

- Зрозуміло...

«...тоді, на що ти скаржишся...?!» - Роуз стиснула руки в кулаки. Його наступні слова можуть убити її. Ні, якщо він побачить зараз її обличчя, вона розклеїться просто тут.

- ... крім цього, є й інші моменти - твій спосіб життя, твій спосіб мислення... тільки через деякий час я визнав їх... мабуть, спочатку я був зверхній до тебе. Оскільки я людина і добре знайомий зі світом, я подумав, що мені доведеться керувати і захищати тебе. Для того, щоб зробити це, я хотів, щоб ти адаптувалася до нового оточення, а це значить, що тобі довелося б пройти через невеликі труднощі - але, я радий, що не втягнув тебе у все це. Сьогодні, слухаючи твою історію, я розмірковував. Всім серцем я думав про те...

- Що, навіть якщо наші шляхи відрізняються, ми рухаємося в одному напрямку... не...

- ...Я хочу рухатися в тому ж напрямку, що й ти.

- Ми відрізняємося, але я бажаю одружитися з тобою і жити з цими відмінностями.

Його чесність змусила дівчину усвідомити, як сильно нею дорожать. Очі її нареченого сяяли, немов світло від маленького ліхтарика, підвішеного в кареті, збиралося в них. Ці очі, що дивилися на Роуз, з ніжністю звузилися.

«Як нестерпно», - подумала відьма, і простягнула руки до щік коханого.

- ... Що ти робиш?

- ... Я подумала, що це небезпечно. Такими темпами, я можу розклеїтися. Тому вирішила буквально взяти проблему в свої руки.

- ... A?

- Твоє обличчя, Гарідже.

- Ти, що ти робиш, поки я говорю про таке...?

- Не звинувачуй себе, Гарідже. То ти не знав, так? Яка руйнівна сила твого прекрасного обличчя, особливо коли ти розповідаєш про подібні речі. Це диво, що мої нерви все ще цілі. Сяйво твого обличчя....

- Ах, я зрозумів. Я вже здогадався. Я знаю, як тобі подобається моє обличчя.

На ці слова дівчина не знайшлася, що відповісти.

Це була справжня правда! Їй довелося зціпити зуби, незважаючи на бажання спростувати його.