Я відьма, яку коханий попросив створити любовне зілля

Розділ 12. Бути відьмою (частина 1).

Ковані залізні ґратчасті ворота відчинилися, і крізь них, вимощеною камінням дорогою, проїхала карета. Чувся цокіт копит, що вдарялися об бруківку.

У цій зоні розташовуються: доглянутий сад, лицарські казарми, навчальний полігон і кімнати слуг.

Люди, які прогулювалися вулицею, одразу ж почали відступати в сторони, щоб звільнити дорогу. Коли карета проїжджала повз них, вони кланялися.

Коні, запряжені в карету, були прикрашені пір'ям і дорогоцінним камінням. Вони рухалися в строго контрольованому темпі. Поступово, вони сповільнилися і зупинилися, коли досягли ще одних воріт.

За цими воротами виднівся величний замок. Він настільки високий, що неможливо розгледіти його вершину.

Коли чоловіки, що супроводжували екіпаж, спустилися на землю, вони одразу ж відчинили дверцята екіпажу. Гарідж, що слідував за каретою на своєму коні, стояв поруч із дверима.

З карети вийшла дівчина. Гарідж подав їй руку і допоміг спуститися.

З боку могло здатися, що її хода невагома.

Червоні губи з легкою, розслабленою посмішкою. Волосся кольору полів, поцілованих сонцем. Пряма і тверда постава тільки підсилює зовнішню елегантність.

Розгладивши складку на сукні одним рухом руки, вона поглянула на лицаря, що стояв поруч. Гарідж, зрозумівши, що мається на увазі, відпустив її руку і рушив уперед у той бік, у який вона збиралася йти.

Поглянувши прямо перед собою своїми зеленими котячими очима, принцеса Марджана Біллаура попрямувала за лицарем. У кожному її кроці не можна було знайти ні тіні коливання, ні слабкості.

Фрейліна, що йшла біля неї, приготувалася розкрити парасольку...

- Парасолька не потрібна, - відмовилася Біллаура, навіть не глянувши на дівчину. Вона продовжила:

- Прогулянка скасовується. Дізнайтеся в сера Машера, чи може він підійти, чи ні. Здається, сер Корсмас - дипломат Королівства Нефрит, буде присутній на сьогоднішньому балу. Його рідне місто Клейрун. Мені потрібно ще раз переглянути історію Клейруна.

Фрейліна прибрала парасольку і видала супроводжуючому інструкції. Той пішов, щоб виконати поставлене перед ним завдання.

- Де оркестр? Необхідно звірити список пісень.

- Ми зберемо їх.

- Доручіть шеф-кухарю додати в меню кілька страв із Клейруна. Також, мені хотілося б скласти список тем для обговорення з його дружиною. Повідомляйте мені останні новини тих місць.

- Молодша сестра дружини сера Корсмаса, Марлмара, щойно вийшла заміж у Клейруні.

- Тоді йди до моєї матері і доручи їй провести деякий час із мадам Марлмарою.

- Звичайно.

Служниці, схопивши подоли своїх суконь, граційно вклонилися й пішли геть. Вони жодного разу не потрапили в поле зору принцеси.

Як і її крок, її погляд усе ще спрямований тільки вперед... до її лицаря, що рішуче йде попереду неї.

Вона подолала кілька воріт, пройшла коридором, повернула за ріг і, нарешті, дісталася своїх власних апартаментів... але зупинилася, коли Машер, відповідальний за історію, увірвався всередину.

- Прошу вибачення за свою відсутність, а також за те, що змусила Вас чекати.

- Усе гаразд. Я дуже радий мати таку ученицю, яка жадає знань.

Імовірно, він біг увесь шлях до сюди. Це доводить той факт, що він досі задихається.

Пристрасний погляд... палке прагнення молодого вчителя, спрямоване на принцесу, не залишилося непоміченим. І все ж, ніхто не наважувався про це згадати. Вони прикидалися, що нічого не бачать. Ніби цього не існує - як і має бути.

Зрештою, ці почуття ніколи не повинні були існувати. Тож, вони не мають значення. Біллаура заручена з королем Нефриту і збирається заміж цього року.

- Принцеса Біллаура, ще я приніс Вам подарунок...

- ... Я погляну на нього пізніше.

Принцеса, яка дивилася тільки вперед, зникла в дверях в оточенні кількох слуг.

****

Обов'язки Гаріджа закінчилися, щойно Принцеса благополучно дісталася до своїх апартаментів. Решта завдань покладаються на його колег. Він же зібрався повернутися в казарму.

Серед солдатів існують ранги: кожному призначають роль, згідно з його статусом, підтримкою і силою.

Гарідж не тільки лицар, а й королівський стражник. Він працює в Королівському палаці.

Народжений третім сином у родині аристократів, він не зобов'язаний ставати спадкоємцем родини. Відтак, ставши лицарем, хлопець покинув рідний дім. Незважаючи на прощання, сім'я і слуги, як і раніше, стежать за тим, щоб його життя в столиці було комфортним.

- Азм...!

Гарідж зупинився, почувши поклик. Відлуння від ударів підошов по мармуровій підлозі пролунало по всій залі. Його зупинив колега - Джонс. Він рухався так швидко, що синій плащ на його плечах розвивався. Цей плащ - доказ приналежності до королівських стражників.

Гарідж добре знайомий з усіма, бо його ставлення не суперечить його зовнішності.

- Збираєшся на обідню перерву?

- Ні, є документ, який мені потрібно перевірити перед цим.

- Це пов'язано з ранковою історією місіс Кваравіти? Удачі.

Джонс гірко посміхнувся. Історії місіс Кваравіти мають особливість затягуватися надовго, настільки, що в усіх починають втомлюватися ноги.

Проте Біллаура ніколи не показувала страдницького вигляду. Взаємодія з аристократами - її обов'язок як принцеси. Біллаура це знає і проявляє максимальний інтерес до розмови.

- Сьогодні вона принесла щось крім свого звичайного домашнього лимонного пирога.

- І що ж це?

- Сер Корсмас, дипломат, сьогодні ввечері прийде на банкет. Схоже, місіс Кваравіта переконала його зробити це. Усе заради принцеси.

- Це неоціненна послуга!

Справді. Для Біллаури, яка збирається вийти заміж за короля Нефрита, безсумнівно, важливими є хороші стосунки з дипломатом. Раніше їм так і не вдавалося запросити його. Незалежно від того скільки зусиль вони докладали, успіху так жодного разу не досягли. Будучи подругою Біллаури, місіс Кваравіта хоче принаймні спробувати допомогти їй, адже дівчина збирається під вінець у такому юному віці.

Звісно, це, зокрема, результат невтомних зусиль Біллаури, адже вони завжди слухають довгі розповіді місіс Кваравіти та їдять два шматочки її кислого лимонного пирога.

- Отже, як поживає принцеса? Просто зараз вона має кататися на човні озером, чи не так?

- До банкету не так багато часу. Вона вирушила повторно вивчати історію з метою отримати дипломат... як завжди, вона занадто сувора до себе.

Біллаура настільки зайнята, що майже не може дозволити собі перевести дух.

Королівство Нефрит - могутня держава, а отже, важлива з погляду дипломатичних зв'язків. Вони нізащо не ризикнуть змарнувати такий шанс, але все ж таки...

- ...вона вийде заміж за людину, у якої є онук, який, до речі, старший за тебе.

- Не кажи так, Азме.

- Старий збоченець...

- Я ж сказав, не кажи так...

Джонс гірко розсміявся і поклав руку на плече Гаріджа. Температура його тіла говорила про те, що їхні думки однакові.

Вимога Нефріта здається надто суворою для шістнадцятирічної Біллаури. Вона проведе залишок свого життя як друга дружина цього шістдесятирічного чоловіка.

І нехай у довгій історії королівства подібний випадок не є чимось незвичайним, особисто для Гаріджа це не виправдання. Він від щирого серця хоче, щоб принцеса, народжена в оточенні метеликів і квітів, все життя зростала в любові та захисті, мала шлюбний союз, щасливіший за той, що має будь-хто інший.

"Принаймні, мені дозволили включити у своє придане жінку-лицаря і кількох моїх фрейлін", - так сказала Беллаура. Її сміх тоді був наповнений рішучістю.

Просто згадуючи цю посмішку, лицарі відчувають важкий, немов свинець, тягар, що лягає їм на серця.

- Залишилося всього два місяці. Після цього ми більше не зможемо її захищати.

- ... Так, - відповів Джонс.

Ось чому до кінця цих двох місяців Гарідж має отримати його, незважаючи ні на що... зілля. Перше й останнє бажання Біллаури.